10 глава

Я побігла в бік вбиральні з надією, що там я зможу прийти до тями. Проте, коли я зайшла всередину то почула дівочий плач за однією з кабінок. 

— Вам потрібна допомога? — поцікавилася я, стукаючи по дверях. 

— Ангеліна? — Подруга вийшла з кабінки й кинулася мені в обійми. 

— Аню, що трапилося? — запитала я, погладжуючи Тарновську по спині. 

— Тимофій… Він… — почала заїкатися вона. Ходімо звідси. — Я схвально кивнула, простягаючи їй серветки. 

Через декілька хвилин мені вдалося хоч трішки підняти Ані настрій і привести її до тями. Проте, я ще досі не розуміла що відбулося між нею та Тимофієм. Друг мав відвести нас в гуртожиток після закінчення вечірки, проте, Тарновська категорично відмовлялася їхати з ним, тому я вирішила викликати таксі. 

— Водій прибуде через 5 хвилин. Нам потрібно йти. — Аня схвально кивнула, поправляючи своє волосся. 

Ми вийшли на вулицю. Я підняла очі догори й побачила небо, яке було вкрите тисячами зірок. Які ж вони прекрасні. 

— Можливо, ти все ж таки поясниш бодай щось, Аню? — обережно запитала. — Я просто хвилююся за тебе.

Подруга заплющила очі і я помітила, як по її щоках знову покотилися сльози. Вона заперечно похитала головою й поклала її мені на плече. 

— Знаю. Проте, я ще не готова. Я розповім тобі все, коли ми приїдемо в гуртожиток.

— Гаразд. — Сенсу тиснути на неї й влаштовувати допит не було. Їй зараз складно й вона потребує мого розуміння та підтримки. 

Таксі приїхало й ми сіли в нього. Ми їхали в цілковитій тиші. Кожен думав про щось своє. У мене з голови не виходив наш з Матвієм поцілунок. Я не повинна більше підпускати його настільки близько. Принаймні зараз. 

— Ми на місці, — з усмішкою промовив таксист. Я швидко дістала зі свого гаманця гроші й оплатила проїзд. 

— Дякую, щасливої вам дороги! 

— І вам хорошого вечора, дівчата! 

Я допомогла Ані вийти. На щастя, вахтерка дивилася якийсь серіал і взагалі не звернула на нас уваги. Пощастило, а то її осудливий погляд мені потім у жахіттях сниться. 

— Мені потрібно прийняти душ, — промовила Аня, заходячи в нашу кімнату. 

— Добре. 

Подруга взяла свої речі й залишила мене одну. Я важко видихнула й лягла на своє ліжко. Цей день виявився зовсім не таким, яким би мені хотілося. Все полетіло шкереберть, як картковий будиночок… 

— Тобі краще? — запитала я в Ані, коли вона повернулася з душу. 

Вона схвально кивнула й присіла біля мене. Її тіло вкрилося сиротами, тому я накинула їй на плечі покривало. Тарновська подарувала мені свою вдячну посмішку й мені стало трохи легше. 

— Я знайшла слушний момент і сказала Тимофію, що мені потрібно з ним поговорити. Тоді я вручила йому подарунок. Він сказав, що йому дуже сподобався мій капелюх і я в майбутньому стану відомою дизайнеркою. Його слова окриляли мене, а потім… Я призналася йому в своїх почуттях. Сказала, що вже давно закохана в нього. Він стояв мов вкопаний, а потім розсміявся. Тимофій вважає мене лише подругою. Він думає, що ми занадто різні й ніколи не зможемо бути парою. Тим паче, що в нього вже є дівчина. — Я здивовано прикрила рота рукою. Чому наш друг приховував це від нас? 

— І хто ж вона? — запитала я, прикушуючи губу. 

— Василина, та що з його групи. Він признався їй в почуттях і це виявилося взаємно. Тепер вони разом, — з гіркою посмішкою промовила Аня. — Знаєш, що було найгіршим? В кінці він просто сказав, що я плутаю кохання з дружбою, хоча це зовсім не так. 

Я міцно обійняла подругу й погладила її по спині. Чесно кажучи, то я була шокована від почутого. Мені не вірилося, що мій найкращий друг ось так просто наплював на почуття Ані. Здається, що я помилялася щодо нього. 

— Після цього він пішов геть. Я бачила, як він цілувався з нею, обіймав їй, шепотів щось на вухо. Було так боляче. 

— Аню, моя рідненька, не плач. Якщо він так вчинив, то не заслуговує твоїх пролитих сліз. Ти така талановита, добра, весела та енергійна дівчина. Хіба ти не заслужила на того, хто буде цінувати тебе й любити? Тимофій виявився зовсім не таким, яким здавався нам. Давай забудемо про нього, як про страшний сон.

Впевнена, що ти ще знайдеш того, хто кохатиме тебе так же сильно, як і ти його. 

Ми ще довго говорили про щось своє. Я намагалася відволікти Аню й у мене це непогано вийшло. У кінцевому результаті подруга вирішила помститися Тимофію. Далі ми відправилися в царство Морфея…

— Ліно, та прокидайся ти нарешті! — Подруга вкотре намагалася стягнути з мене ковдру. Я незадоволено простогнала й обернулася на інший бік. 

— Аню, дай мені спокій, — промовила я, натягуючи на плечі ковдру. Зараз ще дуже рано й нам потрібно лише на другу пару. Якщо їй не спиться, то це не означає, що мені також. 

— Ліно, підіймайся. Тобі негайно потрібно побачити це! 

Цікавість перемогла сон і я нарешті розплющила очі й глянула на смартфон Ані, яким вона вимахувала в мене перед обличчям. Я була шокована й роздратована водночас. 

— Я вб’ю його як тільки знайду, — промовила я, швидко піднімаючись з ліжка. 

— Є щось, про що я не знаю? — запитала Аня, лягаючи на моє місце. 

— Ні! Він просто хотів, щоб Христя відчепилась від нього, — пояснила я, відкриваючи шафу. 

— Але навіщо він тоді виклав це фото в соціальні мережі? — Я й сама не знала відповіді на це питання. Проте, дуже скоро я про все дізнаюся й змушу Соколовського поплатитися за це. 

— Не знаю, Аню, — чесно відповіла я, одягаючи на себе джинси та жовту футболку. — Матвій заплатить за це. От би лише дізнатися де він зараз. — Я міцно стиснула пальці в кулаки. Ідіот! 

— Тимофій казав вчора, що в них тренування о 8, — промовила Аня з легким сумом. Їй було боляче згадувати про нього. 

Я глянула на свій годинник. Тренування триває півтора години, а отже, воно ще б не мало закінчитися. 

— Я їду в спортивний комплекс. Далі б у мене мала бути репетиція з Матвієм…