5 глава

Я швидко знайшла свій гаджет і ввімкнула фронтальну камеру. Моя помада розтерлася. Я перевела погляд на самовдоволеного Матвія, на губах якого й були залишки моєї помади.

— Навіжений! Навіщо ти це зробив? — з обуренням промовила я.

— Не вдавай, що тобі не сподобалося, Ангел. — Він підвівся з ліжка й став навпроти мене. Зараз мені хотілося якнайшвидше покинути цю кімнату й позбутися Матвія. Його проникливий погляд змушував моє тіло вкриватися сиротами. — Не можеш вигадати якогось виправдання своїй слабкості, руденька? — Він провів рукою по моєму волоссю й накрутив собі одне пасмо на палець.

— Ти дорого заплатиш за цей поцілунок, Матвійчику! — промовила я, проводячи пальцями по своїх губах. І навіщо я взяла цю помаду? Я ж тепер нічим її не змию!

Я незадоволено тупнула ногою й важко видихнула.

На диво, Соколовський дістав зі своєї кишені пачку вологих серветок. Я здивовано глянула на нього. Я знала, що в жіночих сумочках можна знайти все, що завгодно, але щоб у кишені чоловічих штанів…

— У моїх кишенях є ще багато чого цікавенького, — промовив Матвій не приховуючи посмішки. Цього разу вона здалася мені доволі щирою. На мить, я замилувалася його красивими іклами. Він чимось нагадував мені вампіра.

Я вихопила серветки у нього з рук і дістала одну з пачки. Тоді віддала її назад Соколовському.

— Дай сюди, ти лише гірше робиш. — Матвій вихопив у мене з рук серветку й почав витирати залишки помади. Я стояла, як вкопана, поки він ніжно витирав червоні плями з моїх губ. — Готово. — Тоді він провів тією ж серветкою по своїх губах. — Я здивовано глянула на нього спершись на стіну. — Не дивись ти так на мене. Нагадаю тобі, що щойно ми поцілувалися.  

— Я не просила тебе про це.

— Ти не залишила мені вибору. Якби ти виконала завдання, то я б не зробив цього, — промовив Матвій, викидаючи серветку в смітник. Я помітила, що з його губи повільно тече кров. Здається, я трішки перестаралася. — Проте, я нічим не кращий за тебе. Якщо я порушую правила, то теж повинен поплатитися за це. Одне бажання на заміну поцілунку. Чого бажає твоя душа, Ангел? — він заправив неслухняне пасмо мого волосся за вухо й сперся іншою рукою на стіну. Я відчувала його тепле дихання поруч з моїм обличчям. Невже він визнав власну помилку?

— Ти граєшся з вогнем, Матвійчику. Не боїшся, що моє бажання не сподобається тобі? — промовила я, дивлячись йому прямо у вічі. Нехай не думає, що моя сміливість зникне через його харизму.

— Ти не моя божевільна фанатка, яка буде загадувати якісь дурниці. Ти розумна дівчинка, тому мені немає про що хвилюватися. — У моїй голові роїлися тисячі бажань. Проте, зараз я у реальності, жорстокій реальності, в якій Анатолій виставить мене за двері, як нещасне кошеня, якщо я не принесу йому матеріал з Соколовським.

— Ти маєш рацію. Мені потрібно, щоб ти дав мені інтерв’ю для «Pro vse».

Вуста Матвія здійнялися вгору й на його щоках з’явилися милі ямочки.

— Я думав, що ти розумніша, руденька. Краще б придумала щось цікавіше, тому, що я б і так дав інтерв’ю для вашого видання, бо у мене буде особиста вигода від цього. — Я незадоволено скривилася. Здається, я втратила хорошу можливість, щоб більше дізнатися про нього. Ну нічого, принаймні мені вдалося побути з Матвієм наодинці й хоч трішки зацікавити його. Надіюсь, що мій план спрацює…

— Мені нічого від тебе не потрібно, окрім інтерв’ю, Матвійчику. Яке мені діло до тебе? — промовила я, розмахуючи руками.

Проте, він лише розсміявся з моїх слів. На щастя, хтось зателефонував до Соколовського й завдяки цій людині я уникнула його допиту. Матвій швидко прийняв виклик і стиснув телефон з незадоволеною гримасою на обличчі.

— Гаразд, я скоро приїду, — промовив він і закінчив виклик, а тоді швидко попрямував на вихід з кімнати.

— Ти вже їдеш? — поцікавилась я, хоча й відповідь була очевидна.

— Так. Маю ще деякі справи. Щодо інтерв’ю, то поговоримо про це пізніше. — Я схвально кивнула й зачинила двері.

Бажання знову грати в цю дурну гру зовсім не було, тому я дістала свій гаджет і зателефонувала Ані. Та одразу прийняла виклик.

— О Господи, Ліно, ти вже думали, що з тобою щось трапилося?! Де ти? — Я прикрила вухо рукою, бо майже нічого не чула через гучну музику й відійшла в бік.

— Зі мною все гаразд. Ми можемо вже піти з цієї вечірки? — Я глянула на годинник і помітила, що вже далеко за північ. — Пора вшиватися, бо до першої пари залишилося близько 7 годин, — голосно промовила я.

— Добре. Ми з Тимофієм зараз будемо, — відповіла подруга.

— О’кей. Чекатиму на вас біля машини.

Я пробралася крізь натовп і вийшла на вулицю. Зараз тут було доволі прохолодно і я вже встигла пошкодувати, що не взяла собі щось накинути на плечі. Надіюсь, що обійдеться без наслідків, тому що ніякі застуди не входили в мої плани.

Я обійняла себе руками, сперлася на капот автівки Тимофія й підвела очі вгору. Небо сьогодні було просто чарівним. Яскравий місяць та тисячі дрібненьких зірочок освічували все навколо. Я замилувалася цією красою й навіть не помітила, як прийшли мої друзі.

— Ангеліно, ми вже думали поліцію викликати. Ти йому там вирішила всі танці світу затанцювати чи що? — промовив Тимофій скидаючи з себе куртку. — Накинь на себе, бо ти вся тремтиш. — Я вдячно кивнула.

— Все гаразд. Просто Матвійчик не оцінив мого гопака, — промовила я, вмощуючись на задньому сидінні. Аня сіла біля мене й поклала голову на плече.

— Ти й справді танцювала для нього гопака? — перепитав Тимофій, ледь стримуючи усмішку.

— Так, Тімі, — підтвердила я, включаючи музику.

— Ти просто божевільна, подруго, — промовив Тимофій, натискаючи на газ.

— А що з нею? — тихо запитала я, вказуючи рукою на Аню, яка вже мирно спала на моєму плечі.

— Стас намішав їй алкоголю й сказав це випити. Здається, це все дія того чудо-напою.

— Зрозуміло.

Я обійняла подругу й вона щось незадоволено пробурчала собі під ніс. Це викликало в мене усмішку.