2 глава

— Тут хтось є? — почула я по той бік дверей. Жіночий голос змусив мене знову повернутися до жорстокої реальності.

Я швидко змочила своє лице холодною водою, закрутила кран і відчинила двері. Старенька прибиральниця у синьому халаті підозріло почала розглядати мене з ніг до голови. Від її прискіпливого погляду мені стало некомфортно, тому я натягнуто їй усміхнулась і поспішила в бік ліфта. Швидко натиснула кнопку й охопила себе руками. Тоді я відчула легкий дотик до свого плеча. Коли обернулась, то побачила Андрія з чотирма стаканчиками та невеличким пакетом, в якому точно була випічка.

Ліфт відчинився й ми разом зайшли всередину.

— Я взяв твій улюблений апельсиновий сік з трьома кубиками льоду, бо ти ненавидиш каву. Також  не забув про круасан з вишнею. Можливо, це хоч трішки підніме тобі настрій, — промовив до мене наш фотограф й простягнув мені пластиковий стаканчик з моїм улюбленим напоєм.

— Спасибі, — відповіла я. — Скільки я тобі винна? — Я потягнулась до свого гаманця, але Андрій зупинив мене.

— Я пригощаю, — наполегливо промовив він.

Я знала, що сперечатись з ним — це марна справа, тому змирилась і легко посміхнулась йому у відповідь. Андрій був ще тим оптимістом і душею нашої компанії. З ним завжди було дуже легко та весело, а ще — він був хорошим співрозмовником, який завжди радий вислухати.

Ліфт зупинився й ми разом вийшли на 15 поверсі. Я притримала двері, щоб Андрій зміг увійти.

— А ось і я! — радісно промовив він, кладучи на стіл гостинці. — Хотів ще ціанід для боса прихопити,  але, на жаль, мила аптекарка на ім’я Василина відмовилася мені його продавати. Тому, дівчатка, пийте кавуську й продовжуйте працювати.

Ми всі голосно засміялися.

— Андрію, ти такий неуважний. Знову забув про цукор, — промовила Яна, скривившись від свого гіркого напою.

— Пробач. Ніяк не можу запам’ятати. Секунду.

Андрій підійшов до невеличкого куточка, де ми залишали їжу, яку приносили з дому й взяв звідти невеличкий пакет з цукром.

— Ось.

— Спасибі.

Після невеличкої перерви ми все ж взялися за роботу. На щастя, сьогодні був доволі насичений день й сталося багато нового. Ми написали 8 новин й з полегшенням видихнули. Я поглянула на годинник й зрозуміла, що ми впорались вчасно. Тоді перевела погляд на Андрія, який вже давно закінчив й грав у дартс.

— Єс! — радісно закричав він, від чого Агата аж підстрибнула у своєму кріслі. З її рук ледь не випав телефон. — Я потрапив прямо у ціль.

— Бачив би Анатолій, що ти цілишся в його кумедне фото з корпоративу, то вже б давно звільнив тебе! — обурливо промовила Агата.

— Бос вже давно вдома й ніколи про це не дізнається!

— Ось! Годі тобі вже байдикувати. — Яна дістала з принтера щойно надрукований список і вручила його Андрієві.

— Що це?

— Ми домовилися про унікальні матеріали. Тобі потрібно піти з нами й зробити якісні фото, — пояснила я, паралельно складаючи все приладдя на своєму столі.
— Ок. Тепер все ясно.
Телефон Андрія завібрував і він швидко дістав його з кишені.

— На нашій вулиці сталася аварія. Я буду проїжджати повз, тому зроблю декілька кадрів та візьму коментар в очевидців чи патрульних. Якраз будете мати новину на завтра, — запропонував фотограф.

— Добре. Потерпілі сильно постраждали? — Андрій покликав мене до себе жестом і я заглянула в його смартфон.

Ще одна аварія за участю електросамоката. Останнім часом їх  трапилося так багато.

— Добре, у мене ще є справи, тому пропоную розходитись. До завтра. — Агата помахала на прощання.

Я перевірила чи всі прилади вимкнені й теж пішла.

Добре, що гуртожиток знаходився неподалік від моєї роботи і я мала можливість трохи зекономити й пройтися.

Натягнувши кепку на голову, я рушила вузькою вуличкою, набравши досить швидкий темп. Було бажання чим швидше опинитися у своєму ліжку й заснути. Проте, я вже знала, що так не буде, бо моя подруга Анна-Луїза, яка проживає зі мною в одній кімнаті, точно не дозволить мені змарнувати останній день літа. Впевнена, що в неї вже є плани на цей вечір, але в мене немає жодного бажання кудись іти чи робити бодай щось.

Коли я зайшла в кімнату, то відчула знайомий запах горілого. Це й не дивно, тому що Аня взагалі не вміла готувати й зазвичай всі її спроби приготувати навіть щось найпростіше не увінчувались успіхом.

— Ангелінко, ти вже тут? — вона швидко підірвалась зі свого ліжка й обійняла мене.

— Можеш навіть не намагатися задобрити мене. Я ще в коридорі почула запах горілої гречки.

Я відкинула сумочку в бік і розляглася на ліжку. Мої ноги нарешті відчули омріяне полегшення.

— З такими навичками тобі потрібно було йти на слідчого, — спробувала пожартувати Аня, але їй це не вдалося.

— І де ці сліди злочину? — поцікавилась я, роззирнувшись по всій кімнаті. Каструлі ніде не було. Надіюсь, що вона не додумалась сховати її в шафі, як минулого разу. Тоді наші речі ще довго смерділи підгорілим макароном.

— Прийшлося викинути разом з баняком, — чесно відповіла Аня.

От хитрюга. Вона спеціально використала львівську говірку, щоб я так сильно не кричала на неї. Знає всі мої вразливі місця.

— Тарновська, ще один промах і на тебе чекає та сама доля, що й на ту бідолашну гречку, — погрозливо промовила я, підіймаючись з ліжка. Аня мило закліпала повіками.

— Обіцяю, що більше не буду наближатися до кухні. На знак вибачення я замовила піцу, тому сьогодні вечеря за мій кошт. Ну й звісно, я завтра ще куплю нам нове кухонне приладдя. — Я схвально кивнула. Все ж, піца —  набагато краще за гречку.

У Анни-Луїзи багаті та відомі батьки, які дуже сильно люблять й оберігають свою доньку. Проте, Аня від цього не в захваті. Вони змусили її вступити на факультет журналістики, хоча вона мріє стати дизайнером. Вона багата й водночас нещасна. Єдине, що вона змогла — це випросити в них хоч трохи насолодитись студентським життям та пожити в гуртожитку. Спочатку я думала, що вона дуже пихата та самозакохана, але я помилялася. З Анькою можна разом і фільм подивитися, і тарганів побити, і піти по морозиво о 3 ночі. Коротше кажучи вона хороша подруга, яку я дуже сильно люблю, навіть не зважаючи на її балакучість та на унікальне вміння зіпсувати будь-які їстівні продукти.