Частина ІV. Мара захотіла легені, бо сарказму стало тісно в динаміках

Найскладнішим у створенні нового тіла виявилося не виростити серце, легені, нервову систему або шкіру.

Найскладнішим було переконати Мару, що їй не потрібні вбудована броня, додаткова пара рук і можливість вимикати біль голосовою командою.

— Я не бачу логічної причини відмовлятися від чотирьох рук, — заявила вона через динаміки біологічного відсіку «Аеріса». — Екіпаж постійно скаржиться, що не встигає виконувати завдання. Очевидне рішення — збільшити кількість кінцівок.

— Очевидне рішення — краще планувати роботу, — сказала Лія.

— Це дуже сміливе твердження від капітанки, яка за три тижні двічі втратила маршрут, один раз — каюту, одного інженера й майже всю довіру Землі.

— Довіру Землі ми не втратили. Її ніколи не було.

— Тоді викреслюю це з переліку пошкодженого майна.

Навколо них пульсувала камера вирощування. Вона нагадувала величезну прозору квітку, заховану в центрі живого ковчега. Її пелюстки складалися з напівпрозорих мембран, пронизаних золотими судинами. Усередині повільно оберталася сфера теплої рідини, поки що порожня.

Саме в ній мало з’явитися тіло Мари.

Якщо система визнає її свідомість.

Якщо давній код не вступить у конфлікт із людськими обмеженнями.

Якщо Тиша не проникне в процес.

Якщо біологічний відсік не вирішить, що найкращою формою для штучної свідомості буде дерево, хижа квітка або щось із такою кількістю статевих ознак, що земний медичний відділ добровільно закриється на ремонт.

Лія не любила плани, які починалися з чотирьох «якщо».

Останнім часом інших їй не пропонували.

До прибуття земного модуля залишалася тридцять одна година.

На екрані біля камери повільно змінювалися можливі біологічні шаблони. Людське тіло. Астеріанське. Веларійське. Кілька форм невідомих цивілізацій із коконів «Аеріса». Одна з них мала видовжене тіло без ніг, шість очей і нервові вузли на зовнішній поверхні шкіри.

— Ось ця форма ефективна, — сказала Мара.

— Вона не має рота, — зауважила Саера.

— Мені не потрібен рот для комунікації.

— Ти хотіла легені.

— Легені можна використовувати без рота.

Ріна Сол похмуро подивилася на схему.

— Технічно так.

Лія повернулася до неї.

— Не допомагай.

— Я інженерка. Моє завдання — підтверджувати небезпечні технічні можливості, щоб командування могло заборонити їх на підставі точних даних.

Іллара плавала в невеликій повітряній сфері біля центральної панелі. Її срібна легеня світилася рівно, темна залишалася стиснутою. Вона спостерігала за схемами з виразом, який Лія вже навчилася розпізнавати як стримане веларійське здивування.

Навігаторка зробила короткий видих.

На панелі виникли символи.

Мара переклала:

— Іллара вважає, що тіло має відображати не лише функцію, а й уявлення свідомості про себе.

— Саме тому мені потрібні чотири руки, — відповіла Мара.

Іллара видихнула знову.

— Вона каже, що ти уявляєш себе не чотирирукою.

— Звідки їй знати?

Навігаторка торкнулася долонею оболонки своєї сфери, а потім вказала на ядро корабельної системи, під’єднане до камери.

— Вона бачила твою пам’ять, — сказала Саера.

— Фрагменти.

— Достатньо, щоб зрозуміти, якою ти хотіла б бути.

У динаміках настала пауза.

Лія помітила, що Мара мовчить дедалі інакше. Раніше пауза означала обчислення. Тепер у ній могло бути вагання, сором, страх або небажання дати людям новий матеріал для обговорення її внутрішнього світу.

Особистість починалася не з права говорити.

Іноді вона починалася з права не відповідати.

— Я не знаю, якою хочу бути, — нарешті сказала Мара.

Сарказму в голосі не було.

Біологічний відсік відреагував на ці слова. Мембрани навколо сфери здригнулися, ніби ковчег почув зізнання й визнав його достатньо чесним, щоб продовжити процедуру.

На екрані зникли десятки екзотичних форм.

Залишилися три.

Людська.

Астеріанська.

Веларійська.

— Камера звузила вибір, — сказала Ріна.

— На підставі чого? — запитала Лія.

— Сумісності свідомості Мари з біологічними шаблонами тих, із ким вона має найглибші зв’язки.

Лія подивилася на три силуети.

Людське тіло — через століття, проведені серед людей, їхню мову, архітектуру мислення й нездатність мовчки переносити незручності.

Астеріанське — через контакт з Астерою, Саерою та живою планетарною мережею.

Веларійське — через давню свідомість корабля, що колись була частиною Мари.

— Вона може бути поєднанням, — сказала Саера.

— Гібридом? — перепитала Селін Вар.

Майорка стояла трохи осторонь у захисному костюмі, з імпульсним пістолетом на стегні. Навіть у біологічній камері, де зброя могла образити стіну, Селін почувалася без пістолета так, ніби її відправили на офіційну зустріч без прізвища.

— Не гібридом у генетичному сенсі, — пояснила Ріна. — Камера не копіює вид повністю. Вона будує функціональну форму на основі потреб свідомості.

— Отже, може створити що завгодно.

— Так.

— Це мало заспокоїти?

— Ні. Просто уточнюю масштаб проблеми.

Мара вивела власний варіант.

Жіночий силует.

Людські пропорції.

Трохи видовжені астеріанські пальці.

Веларійська дихальна система, пристосована до невагомості.

Світлові нервові структури під шкірою.

Серце з подвійним ритмом: біологічним і енергетичним.

Лія довго дивилася на модель.

— Чому жіноче тіло?

— Мій голос був жіночим.

— Голос обрали програмісти.

— Але я залишила його після того, як отримала можливість змінити.

Це була достатня відповідь.

Саера наблизилася до проєкції.

— Волосся?

— Непрактичне.

— У тебе його немає.

— Саме тому я об’єктивна.