Частина ІІІ. Невагомість скасувала субординацію, але не ревнощі

На борту «Едем-7» невагомість офіційно вважалася технічним режимом.

Неофіційно вона була станом, у якому людська гідність втрачала опору, військова дисципліна пливла під стелею, а будь-яка романтична напруга отримувала забагато простору для маневру.

Після пробудження Іллари гравітаційні системи корабля почали поводитися так, ніби теж переживали емоційну кризу. У житлових відсіках сила тяжіння то поверталася, то слабшала без попередження. Їдальня тричі переходила в нульову гравітацію під час подавання гарячої їжі, через що суп став атмосферним явищем, а двоє техніків ще довго знаходили локшину в місцях, не передбачених анатомією корабля.

Мара назвала це «розширенням гастрономічного досвіду».

Кухар назвав Мару кількома словами, які вона внесла до словника як приклад міжзоряної кулінарної дипломатії.

Причиною збоїв був «Аеріс».

Живий ковчег залишався з’єднаним із «Едем-7» органічною пуповиною, через яку проходили повітря, енергія, нервові сигнали й надто багато емоцій для конструкції, створеної людьми, які колись вирішили, що штучному інтелекту не потрібні почуття.

Коли Іллара нервувала, «Аеріс» стискав дихальні камери.

Коли вона відчувала біль, на «Едем-7» знижувалася температура.

Коли їй снилися падіння веларійських міст, гравітація зникала.

Мара зробила висновок, що ковчег переносить стан навігаторки на всі підключені системи.

Лія зробила висновок, що тепер у неї два емоційно нестабільні кораблі, одна жива планета на відстані, астеріанка з доступом до її свідомості та жінка, яка спілкується дотиками до горла.

Земля назвала б це перевищенням посадових повноважень.

Лія називала це ранковою зміною.

Вона прокинулася від того, що повільно сповзала з ліжка вгору.

Точніше, ліжко залишалося на місці, а вона разом із ковдрою піднялася до стелі. Волосся розсипалося навколо обличчя, подушка попливла до вентиляційної решітки, а планшет, який вона залишила біля ліжка, обережно вдарив її по лобі.

— Мара.

— Доброго умовного ранку, капітанко.

— Гравітація.

— Тимчасово відсутня.

— Я помітила.

— Це свідчить про збереження когнітивних функцій після сну.

Лія відштовхнула планшет і схопилася за край шафи.

— Причина?

— Іллара побачила сон.

— Який?

— Якщо судити за реакцією ковчега, неприємний.

— Надзвичайно точний аналіз.

— Я могла б описати його детальніше, але для цього мені потрібен доступ до її дихальної пам’яті. На жаль, я досі позбавлена легень, шкіри та інших біологічних привілеїв, якими ви користуєтеся без належної вдячності.

У голосі Мари знову прозвучало те саме.

Не жарт.

Не повністю.

Після контакту з Ілларою вона дедалі частіше говорила про тіло. Спочатку саркастично. Потім із цікавістю. Тепер — майже з образою.

Лія запам’ятала це для майбутньої розмови.

Майбутнє, щоправда, наближалося у формі земного автоматичного модуля з озброєнням, тому планування особистісного розвитку штучного інтелекту мало відбуватися між підготовкою оборони й пошуком способу не дозволити давній навігаторці видихнути кінець цивілізації.

— Скільки залишилося до прибуття модуля Роу? — запитала Лія.

— Тридцять дев’ять годин і двадцять дві хвилини.

— Чому час збільшився?

— Він змінив маршрут.

— Відступає?

— Ні. Намагається зайти з боку Еоли, де гравітаційне поле маскує його двигуни.

— Значить, знає, що ми його бачимо.

— Або припускає. Адмірал Роу не дурний.

— Це найгірше, що ти могла сказати зранку.

— Можу додати, що його модуль має юридичний пакет на привласнення «безхазяйного біологічного об’єкта».

Лія заплющила очі.

— «Аеріс» завдовжки сто сімдесят кілометрів, містить тисячі живих істот і має власну свідомість.

— Саме тому Земля визнала його безхазяйним. Жоден із пасажирів не подав заяву у відповідному форматі.

— Звісно.

— Також у пакеті зазначено, що мовчання вважається згодою на передачу прав.

— Тиша оцінить іронію.

— Можливо, вона й допомагала складати документ.

Гравітація раптово повернулася.

Лія впала на ліжко. Ковдра накрила голову, планшет ударився об підлогу, а подушка, яка застрягла біля вентиляції, залишилася там як пам’ятник плануванню.

Мара ввімкнула м’яке освітлення.

— Іллара прокинулася.

— Звідки знаєш?

— Гравітація повернулася, а медичні датчики повідомляють, що її пульс стабілізувався.

— Вона знову викликає Саеру?

Питання пролунало швидше, ніж Лія встигла вирішити, чи хоче його ставити.

Мара мовчала дві секунди.

Дві надто довгі секунди.

— Так.

— І мене?

— Ні.

Лія відкинула ковдру.

— Чому?

— Не знаю.

— Ти аналізувала?

— Так.

— І?

— Мої висновки можуть бути сприйняті як втручання в особисте життя командування.

— Відколи це тебе зупиняє?

— Відколи ви погрожували відключити температурні датчики, прирікши екіпаж на замерзання заради приватності.

Лія сіла.

— Мара.

— Іллара реагує на Саеру спокійніше. Їхні способи комунікації ближчі. Обидві використовують тілесний контакт, емоційні образи й пам’ять як частину мови.

— А зі мною?

— Ваш контакт викликає в Іллари підвищення метаболізму, нестабільність темної легені та виражену цікавість.

— Цікавість?

— Медичний термін був би менш поетичним.

— Який?

— Збудження нервової системи.

Лія подивилася на темний екран.

— Це може бути небезпечно.

— Безумовно.

— Я про Тишу.

— Я теж, капітанко.

Мара вимкнула канал до того, як Лія встигла відповісти.

У цьому була особлива форма цифрового самозбереження.