РОЗДІЛ 12 Подих свободи

Новий день розпочався для неї зі звуком ненависного будильника. Марта повільно підвелася з ліжка. Вчорашні події ще відлунювали в голові. Вона вийшла в коридор і тихенько наблизилася до кімнати, де спав Ярослав. Безшумно прочинивши двері почала,що  він не спить. 

- Доброго ранку. - мовила жінка, усміхаючись- Як спалося після вчорашнього?

Чоловік підняв голову й промовив:

-- Як на курорті. 

Після того обоє засміялися. Марта досі не вірила, що її брат поруч. Згадала як маленькою любила слухати його пісні під гітару. Як він захищав її від батька, коли той був напідпитку. 

Раптом вона поцікавилася у нього, сідаючи на диван:

-- Ярику, а хто тебе в дитинстві захищав?

Він довго думав над відповіддю. Йому на мить здалося, що він досі той маленький хлопчик, якого  в дитинстві вперто не помічали дорослі. Ярослав ніжно обійняв сестру і прошепотів:

-- Ніхто мене тоді не захищав. Життя змусило навчитися цьому.

Після того запала тиша. Чути було лише Мартине схлипування. Вона почала розуміти той біль, який роками носить у собі її старший брат. Як мучився в далекому холодному краю, відірваний від рідної землі та мови. Він ніколи не розкаже про те, що насправді там пережив, бо досі боїться. Тінь минулого лягла на його плечі непосильним тягарем. 

Після сніданку вони вирушили на прогулянку. Марті зовсім не хотілося на роботу. Вона вирішила відпроситися на сьогодні зі сімейними обставинами. Розуміла, що ця праця не для неї. Жінці хотілося чогось значно більшого. Наприклад виступати на сцені з власними піснями.

Дзеренчали трамваї. Автобуси ліниво повзли вгору, везучи в своєму черевні посажирів. Лапатий сніг продовжував падати, замітаючи сліди. Та в повітрі вже відчувалися зміни. Вони повільно пробуджували душі, вливаючи в них чудодійний еліксир. 

Згодом вони зайшли в невеличку кав'ярню. Людей в середині майже не було. Бариста за стійкою нудьгувала, розв'язуючи кросворд. Побачивши відвідувачів розпливлася в усмішці і взялася готувати каву. 

Оплативши замовлення, Марта сіла за столик біля вікна. Ярослав примостився навпроти. Їм було що обдумати. 

Аромат кави розносився кав'ярнею. Жінка неквапливо її смакувала. Її брат, що досі не звик до волі, не знав куди подітися. За вікном бурлило життя. Чи здогадувалися звичайні люди, що на них згодом очікує? Що держава, в якій вони зараз живуть рано чи пізно розпадеться? 

Марта продовжувала вдивлятися у вікно на такий рідний Львів. Подекуди ще тріпотіли червоні стяги, нагадуючи про сувору реальність. Їй хотілося бодай на мить зазирнути в майбутнє. Аби побачити свою Україну такою, яку намалювала в своїй уяві. 

Вийшовши на свіже повітря, вони повільно брели вулицями рідного району. Обоє відчували як їхні душі прокидаються після тривалої сплячки. Наче спадав той важкий тягар, що раніше не давав їм  змогу бути собою.