РОЗДІЛ 3 Труднощі

Прокинувшись вранці Марта пішла у ванну. Треба було готуватися до роботи. Зазирнувши в дзеркало побачила жінку зі згаслим поглядом. Від того стало не по собі. ,,Невже це справді я?"- подумала про себе.

Зайшовши в кухню розігріла не плиті варену картоплю з цибулею. Поруч поставила чайник- червоний в білу крапинку. 

За вікном падав дощ. Здавалося місто когось оплакувало. Люди заповнювали вулиці, їздили трамваї з автобусами. Хтось робив зарядку, хтось дивився телевізор.

,, Скільки ще часу нас триматимуть в страху? ''- думала вона, жуючи. Її душа вимагала змін. Справжніх. 

Десь по радіо обережно говорили про вихід нового фільму, який от- от мав з'явитися в кінотеатрах. Він мав бути про свободу, музику та молодь. Назва була дуже дивна - ,,Сонце в бетоні'' Кажуть, там звучала пісня, яку вже встигли заборонити відповідні інстанції.  

Марта відклала вбік виделку. Серце від хвилювання забилося швидше. Вона не розуміла чому слово зміни так сильно вразило.

Ярослав тим часом повільно розплющив очі і озирнувся навколо. Усвідомлення того, що він - на волі повільно верталось до свідомості. Перебування в місці, де з людей робили тіні,  давалося взнаки. 

Зібравшись з силами вийшов  в коридор. Марта якраз готувалася до виходу.

--Ти куди? - спитав брат, позіхаючи. 

--На роботу. - озвалася вона, поправляючи зачіску.- Треба гроші заробляти. Ти знаєш в нас з цим дуже суворо.

--Знаю , знаю. - мовив той, приготаючи її до себе. - Тримайся, Марто. 

-- Ти теж, Ярославе. 

Марта тихо вийшла з квартири, зачинивши двері на ключ. Після того як стихли на сходах її кроки, Ярослав відчув дивну тишу. Вона повільно заповзала в душу, викликаючи болючі спогади.

Чоловік повільно проходжав квартирою, торкаючись речей ніби вперше. Згадав батьків, які завжди сварилися між собою. Самотність в школі та свої перші спроби писати вірші. Як вчився захищати себе від вуличних хуліганів. Як вперше закохався у свою ровесницю і боявся запросити її на танець. Минуле поверталося уривками мов старий чорно - білий фільм. Обличчя, голоси і відчуття змішалися у дивний коктейль.

Повільно підійшов до вікна. Дощ продовжував дрібно моросити, вмиваючми бруківку від бруду.,, А хто змиє бруд з моєї душі? "- подумав про себе. 

Квартира пахла затхлістю й старими книжками. В кутку біля шафи з одягом стояла гітара. Ярослав обережно взяв її в руки. Пальці легенько торкнулися струн. Перед очима постав образ музиканта, хрипкий голос, якого співав про правду, біль і самотність. 

Звуки були тихими, ніби боялися вирватись назовні. В кожному акорді відчувалася правда - гірка, нестерпна і водночас жива. Чи він колись відчуватиме себе живим? Знав, що рано чи пізно за ним знову прийдуть. 

Під вечір Марта повернулася додому з маленьким пакетом продуктів. На прилавках магазинів було пусто. 

Їхню скромна вечеря складалася з хліба, супу та рибної концерви.