РОЗДІЛ 2 Перші кроки до нового життя

Вони сиділи за столом, де стояли горнятки з пахучим чаєм. Поруч притулилася вазочка з варенням. Ярослав обережно поклав ложку варення в чай, розмішучи. Не міг звикнути до вільного простору.  Занадто довго перебував у холодному північному краю, куди відправляли на перевиховання. 

-- Ярославе, що з тобою?- поцікавилась Марта. Вона досі не могла повірити, що її брат вдома.

-- Марто, я досі там.- тихо озвався він .- Там, де люди ставали тінями і не зраджуючи себе.

При згадці про тіней вона здригнулася. Мороз пройшов шкірою. 

-- Не говори про це. - мовила стиха.- Я їхній погляд постійно відчуваю на собі. Особливо вечорами, коли повертаюся додому з роботи.

Після цього запала тиша. Вони не знали як поводитися один з одним. Шість років розлуки - і жодних слів, щоб її заповнити.

Ярослав опустив погляд в горнятко. Варення повністю розчинилося, залишивши осад мов пам'ять, яку не відмити. Він розівчився розмовляти з людьми. Розівчився дихати на повні груди. 

За вікном падав дощ, змиваючи з міста залишки дня. У вікнах навпроти світилося. Хтось дивився телевізор, хтось слухав музику на вініловому програвачі. Сама атмосфера діяла гнітюче. Хотілося вирватися на волю. 

Марта мовчки спостерігала за братом. Як же сильно він постарів.  Батьки не витримавши горя, пішли у засвіти. Згоріли від невідомої хвороби. Так було написано у довідці про їхню смерть. Та жінка не вірила цьому. Правда була в іншому. 

Вона згадала про свою останню зустріч з братом. Як вони стояли на пероні в очікуванні поїзда. Як сильно його обіймала, плачучи. Не хотіла вірити в те, що відбувалося.

Марта досі не могла збагнути як пережила ті страшні для себе часи. Звідки брала сили триматися?Тоді в часи безвиході в ній прокинулася музика. Вона співала, щоб не збожеволіти. Коли брала до рук гітару - її страхи відступали ніби боялися самої мелодії. Жінка вірила, що пісня здатна стати свободою. 

Згодом на зароблені гроші придбала свою першу гітару і знайшла однодумців. Вони збиралися на квартирниках або в підвалах. Співали пісні Івасюка, Білозіра, Зінкевича, Яремчука, Тріо Мареничів, Софії Ротару. Іноді вдавалося послухати польські пісні. Найбільше Марта любила пісні гурту,, Сонце в бетоні''. Низький тембр голосу фронтмена, здавалося проникав у саму душу. Їй хотілося вірити тому, про що він співав.

З задуми її вивів голос брата.

-- Про що думаєш, Марто?- поцікавився Ярик, допивши так званий,,чай''. 

--Про життя, про нас. Про те, куди рухатися далі.- тихо промовила жінка. 

--Знаєш, Марто, я будучи далеко від дому, постійно бачив його перед собою. Писав тобі листи. Деякі з них вилучили й спалили. Але я тримався, бо знав, що ти на мене чекаєш. 

-- Я теж трималася думками за тебе. Перед сном тихо молилася, щоб повернувся додому живим,- мовила вона, опустивши голову. 

Ярослав підійшов до неї  обійняв й заплакав. В цих обіймах було стільки щирих емоцій, які не здатні передати жодні слова. 

Десь внизу грюкнули двері. Хтось повільно піднімався сходами вгору. Ярослав одразу насторожився як мисливський собака на полюванні. Марта намагалася його заспокоїти:

--Усе гаразд. Вони завжди перевіряють, хто повернувся.