РОЗДІЛ 11 Визволення

Новий день приніс ще більше справ. Цього разу жінка обійшлася без сніданку. Вливши в себе горнятко чаю поспішила на вулицю. Сніг приснився, але було похмуро й холодно. Їздили травмваї з автобусами. Вишикувалися черги в магазини. Здавалося це ніколи не закінчиться.

,, Ось як вони  насправді дбають про людей.''- подумала вона, підходячи до бібліотеки. Життя ставало дедалі складнішим. 

Марта на роботі не знаходила собі місця. Треба було розсортувати нові книжки, газети і журнали за датами виходу. Пильнувати аби десь не проскочила якась самвидавна писанина. За таке можуть звільнити. 

Жінка глибоко зітхнула і взялася до праці. Це зайняло цілий день. Під вечір Марта знесилено пленталася додому. Думки про коханого і брата не давали спокою. 

,, Як їх в біса визволити?"- думала вона, заходячи у під'їзд. Там згадала, що не придбала продукти. Душа рвалася на шматки від несправедливості. Кулаки стикалися. Все її тіло  наче пронизувало струмом. 

,, Обійдуся без них ''- тихо мовила до себе Марта відчиняючи двері квартири. - ,, Зараз є важливіші речі ''. 

Вона довго сиділа в кухні за столом. За вікном падав лапатий сніг, перетвоюрюючи усе навколо в білу казку. Поодинокі ліхтарі кволо освітлювали вулицю, надаючи їй якогось нереального вигляду. 

Раптом Марта стрепенулася і вставши швидко забігла в кімнату. Перевдягнувшись, вийшла на вулицю. Мороз одразу скував рухи. 

Клавдія Степанівна з балкону мовчки спостерігала за нею. В її душі зростала ненависть до таких людей як її сусідка. Людей, які понад усе цінують свободу духу. 

Марта швидко закрокувала вулицями міста, залишаючи за собою сліди на снігу. Серце шалено билося в грудях. В голові лунав рядок з пісні,яку почула на фільмі,,Даса '':

,, І раптом нам стає так лячно, щось змінити ''.  Одночасно в її душі зароджувалося почуття змін. Жінка розуміла, що так як раніше вже не буде. 

Знайшовши вхід у будинок,почала підніматися сходами вгору. Тут жив ще один її друг Михайло, якого називали Майком. Це був високий темноволосий хлопець зі шрамом на правій щоці. Він надавав йому про минуле. 

Той відчинив двері і затягнув її всередину, де юрмилися люди. Хтось курив, хтось пив чай, дехто просто мовчав. Атмосфера була гнітючою. 

Жінка зняла плащ, почепивши його на гачок в коридорі. Холод не відпускав. Знайшовши в кімнату, примостилася біля стіни, притискаючи до себе сумку. 

Майк глянув на неї і тихо спитав:

• Марто, ти прийшла... через них?
• Так, Майку.- озвалася до нього. - Треба їх визволяти.
• Ти розумієш, що це божевілля? - не вгавав хлопець. - За нами можуть прийти.

Вона зміряла його поглядом і мовила, чеканивши кожне слово:

• Або ми їх рятуємо, або стаємо співучасниками злочину.

Після цих слів запала тиша. Ніхто не хотів зізнаватися собі у правильності їх слів. 

Майк потер руки, намагаючись їх зігріти. Глянув на жінку й спитав:

• Як ти собі це уявляєш? Просто так їх не випустять з відділку.
• Тому й прийшла до тебе. Разом легше знайти вихід з будь-якої ситуації. - відповіла Марта, злегка усміхаючись.
• В мене є один знайомий.- озвався Майк згодом.- Ми разом вчилися грати на гітарі. Думаю звернутися до нього.
• Гаразд.- мовила вона, дивлячись йому у вічі.- Хай буде по - твоєму.

Через декілька годин щаслива Марта верталася додому з Ярославом та Олегом. Останнього тримала під руку. Серце шалено билося в грудях, віщуючи зміни, які вже проникали в душі.