РОЗДІЛ 7 Передчуття змін

Новий день приніс для Марти приємний сюрприз. Дзвонив Олег. Сказав, що має для неї сюрприз. Як не допитувала його, він уперто мовчав. Лише сказав куди треба прийти. Вона погодилася і  вирішила відчепитися від коханого. Не варто псувати настрій ні собі,ні йому. 

Тож поснідавши разом з братом, перевдягнувшись в довгу чорну сукню і підмалювавши губи чорним олівцем вийшла з дому. Душа від хвилювання не знаходила собі місця. Дощ то падав, то припинявся. 

Їй здавалося ніби місто готувалося до якоїсь урочистої події. Повітря було наповнене тим передчуттям, тим самим, яке буває перед грозою або змінами. Ці зміни не зовнішні, а внутрішні. 

Діставшись до палацу культури залізничників Марта побачила там Олега. Цього разу він був одягнений у все чорне. Біля нього юрмилися люди: хтось курив, хтось тримав в руках зошити, запам'ятовуючи переписані тексти пісень, хтось жваво щось обговорював. Здавалося ніби сюди прийшла уся молодь Львова. Дівчата були в спідницях, а хлопці - в темних джинсових костюмах, небачена на той час розкіш. 

Протиснувшись до нього, почула:

• Готова до сюрпризу?
• Тепер хоч можеш сказати для чого ми сюди прийшли? - відповіла жінка питанням на питання.

Коханий обняв її і прошепотів на вухо:

• Скоро сама все побачиш.

Після цього усі по черзі почали заходити всередину. Олег швидко знайшов потрібні місця, ведучи за собою кохану. Марта досі нічого не розуміла. Сівши нарешті він їй підморгнув і поцілував в щоку. Це єдине, що міг дозволити собі на публіці. 

Незабаром світло в залі згасло. Освітленою лишилася тільки сцена. Один за одним почали виходити музиканти, перевіряючи справжність інструментів. 

В залі почали тихо перемовлятися між собою. Повітря наелетризоване очікуванням чогось нового.

Нарешті на сцену вийшов високий худорлявий чоловік з зачіскою малєт, тримаючи в руках акустичну гітару. Прикривши рукою очі від яскравого світла привітався з усіма. Сказав , що це його перший приїзд до Львова. Його низький голос розтікався повітрям ніби огортаючи кожного. Зал вибухнув оваціями. 

 Світло проекторів блищало, відкидаючи тіні на стіни. Волосся фронтмена рухало в такт руху гітари. Мелодія розстікалася по залу мов золотавий промінь, що проникав у саму душу. Підлога вібрувала від ритму музики, а запах мокрого асфальту,  що сочився крізь відкриті двері , змішувався з теплом натовпу. Це було схоже на масовий гіпноз. Дехто плакав, дехто зірвався з місця, наче підкинутий внутрішньою пружиною. Хтось вперше відчував, що його внутрішня свобода пробуджується разом з цією музикою. 

 Люди єдналися в музиці, співаючи в унісон з цим гуртом. Бо він як ніхто інший знав, що таке біль, свобода, любов, кохання та віра в зміни. 

Марта плакала від щастя. Її мрія побувати на концерті цього рок гурту здійснилася. Хотілося кричати на весь світ від того, що розривало душу. Олег мовчки тримав її руку, ніби обіцяючи, що вони обов'язково пройдуть усі труднощі життя. 

Нарешті пролунали перші акорди нової пісні. Ту, про яку неодноразово говорили на квартирниках.Всі як один схопилися з місця співаючи її разом з фронтменом. Здавалося немов це співає увесь народ, змучений сірою буденністю, що здавлювала йому груди. 

Коли останні акорди мелодії стихли зал вибухнув такими оваціями, що здавалося шибки з вікон повилітають. 

Згодом всі почали розходитися. В залі лишилися Марта з Олегом. Вона підійшла до сцени, де ще стояв музикант і несміливо попросила ламаною офіційною мовою автограф. Для цього витягла з сумки зошит з текстами своїх пісень і ручку. Той взяв в руки зошит, погортав його і мовив:

• В тебе є дар. Не знищ його.

Згодом розписався і вийшов на вулицю. 

Вечоріло. Вони неквапливо прогулювалися вулицями міста, вдихаючи холодне осіннє повітря. Обоє досі перебували під впливом концерту. Зміни вже проросли в їхніх душах.