РОЗДІЛ 6 Віра в краще

Новий день приніс їй несподівані новини. На роботу не треба було йти. Наближався день виходу в кінотеатрах нового фільму. Крім того мав відбутися вечір пам'яті забороненого ще Василя Симоненка. Марта дуже хотіла там побувати. Тримала вдома самвидавну збірочку його віршів. Розуміла, яка небезпека на неї чекає, якщо знайдуть ці вірші. 

Зайшовши у ванну швидко прийняла душ. Треба буде зустрітися з коханим. Розставити всі крапки над і. 

Вийшовши на вулицю жінка побачила Олега. Він тримав в руці невеликий букет квітів. 

• Я хочу поговорити з тобою.- промовила Марта, цілуючи його в губи.
• Про що? - спитав він.
• Про нас, Олеже. Про наші стосунки. Що буде з нами далі?

Він трохи помовчав і мовив, обіймаючи її за плечі:

• Я буду з тобою незважаючи ні на що. Ти потрібна мені. Пробач за вчорашнє.
• І ти мені пробач. - стиха промовила вона, тулячись до нього.

Здавалося крім них нікого більше не було. Шум міста здавався чимось далеким. В цю мить дві душі єдналися між собою. 

Тишу несподівано розірвав звук мотору. Це під'їхало авто. З нього вийшло декілька людей, одягнених в довгі сірі плащі. Намагалися не привертати до себе зайвої уваги. Незабаром зайшли в один з під'їздів. Марта з Олегом поквапилися в палац культури аби встигнути на вечір пам'яті Василя Симоненка. 

В палаці культури було людно. Люди стояли в проході, сиділи на підвіконнях, тримаючи в руках зошити з віршами. Вперше за довгий час  пролунали вірші цього забороненого поета. Молодий хлопець, стоячи на сцені зі всією своєю енергією розповідав:

,,Можна все на світі вибирати сину

вибрати не можна тільки батьківщину ''.

Або такі рядки:

,,Ти- знаєш, що ти людина?

Знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя єдина,

думка твоя єдина,

очі твої одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі 

інші ходитимуть люди,

інші кохатимуть люди,

гляди ж не проспи.

Бо ти на землі людина 

і хочеш того чи ні 

усмішка твоя -єдина, 

мука твоя - єдина,

очі твої - одні."

За мить зал вибихув оваціями. Люди відчували себе почутими. Дехто навіть плакав від щастя. Як можна не любити свою мову? 

Марта стояла біля стіни, притискаючи до себе сумку. З очей котилися сльози. Вона не хотіла їх приховувати. Олег мовчки обіймав її за плечі. Його самого не покидало відчуття змін, що вже починало витати в повітрі. Було ще декілька дуже проникливих прочитань віршів. Завершився цей вечір тихим виконанням гімну України. 

Згодом почали розходитися по домівках. Марта з коханим неквапливо прогулювалася вуличками Львова.

• Скажи правду зміни будуть? - поцікавилась в нього, коли вони зупинилися в парку. Вітер грався з опалим листям.
• Будуть, Марто, ще й які. - озвався Олег. - Важливіше те, чи готові ми їх прийняти?
• Я готова до них.- спокійно промовила жінка, цілуючи його в губи.

Тим часом з неба впали перші краплі дощу. Вони встигли добігти до під'їзду, щоб сховатися. Автомобіля біля будинку вже не було.