РОЗДІЛ 4 Квартирник

Марта швидко крокувала вулицями вечірнього Львова. В сірому плащі, під яким була тепла червона спідниця з чорним светром під горло. Вітер повільно кружляв опалим листям. В чорнильному небі мерехтіли зірки. Хотілося спинитися на мить, аби відчути цю незвичайну красу. 

Жінка квапилася на квартирник. В руках тримала сумку з касетою- першим записом пісні свого друга Олега Сергієнка. Тоді навіть пісня здавалася чимось забороненим. Цього разу він мав відбутися в квартирі Семена Павлюка,який жив на вулиці Богомольця, 23. 

Марта підняла комір плаща пришвидшити крок. Ліхтарі на вулиці Богомольця світили тьмяно. Всюди відчувалася присутність всевидячого ока. Хотілося пошвидше опинитися на місці. Раптом перед нею виникла стара кам'яниця. Прочитавши номер будинку вона зітхнула з полегшенням.

Нарешті дісталася ''.- мовила стиха до себе. Ось і підвал. Спускаючись вниз боялася спіткнутися й впасти. 

Раптом двері перед нею відчинилися випускаючи на волю сніп світла від свічок. Обережно зайшовши всередину Марта примружилася. Очі мали звикнути до напівтемряви. 

Розплющивши очі побачила декількох людей приблизно її років. Хтось грав на гітарі, хтось тихо перемовлявся між собою, ще хтось читав вірші. До неї підійшов Семен. Це був 27- річний брюнет, одягнений у поношений плащ з втомою на обличчі. Після привітання поцікавився:

• Ти принесла касету?
• Звісно.- мовила жінка, витягуючи її з сумки .- Як і обіцяла. Тримай.

Той взяв касету в руки і підійшов до магнітофону, який дивом ще працював. Спочатку почувся тріск, згодом залунала пісня. 

З перших акордів атмосфера в підвалі почала змінюватися. Люди притихли, вслухаючись в слова, що перших акордів, що лунали. Атмосфера в підвалі почала змінюватися.  Навіть свічки перестали тріскотіти,  шануючи цю урочисту мить.Голос був шорстким і нерівним, співаючи про те, що кожен з них носив у собі - бажання жити у вільній країні. 

Жінка сиділа на старому стільці, стискаючи ремінець сумки і нечутно плакала. Плакала від усвідомлення творити музику, яка переживе цей час. Вона не знала яке майбутнє на неї чекає. 

Раптом згори почувся тупіт ніг. Хтось почав спускатися вниз. 

• Це за нами. - промовив Семен. - Що робити?
• Точно не здаватися. - мовила Марта. - Має бути інший вихід звідси.

Незабаром він був знайдений. Коли непрохані гості увірвалися всередину там вже нікого не було. Від протягу згасли свічки. 

• Трясця.- вигукнув чоловік, одягнений у світло сірий плащ.- Упустіли. Апять.
• Не кіпішуйте, майоре. - озвався до нього колега по ремеслу.- Рано чи пізно їм набридне ховатися. Тоді й схопимо.
• Гаразд. - озвався понуро озвався той, піднімаючись вгору.

Тим часом Марта з друзями подолавши шлях вузьким проходом вилізла назовні. Вона усміхнулася, відчуваю маленьку перемогу над вічними тінями цього міста.