ЧАСТИНА 4.

***
СТЕЛЛА САВАНН

Цієї ночі
Головний офіс детектива Крейза.  

Дивлячись на себе в дзеркало, я була задоволена. Розкішна брюнетка в чорній приталеній сукні до коліна. Кішка з таємничим поглядом зелених очей. Неперевершено. 

— Чогось не вистачає, — прямо за мною у дзеркалі відобразився славнозвісний детектив. 

У своїй подобі Джеремі Крейз схожий на вампіра — блідий та худощавий. Має трохи вузькуваті сині очі. Зараз під ними великі мішки. Детектив дуже часто не спить останнім часом. Цей наркотик, що заполонив околиці міста, не дає йому спокою. 

— Думаєш, бабуся зв‘язалась з небезпечними людьми? — трохи знервовано запитала я. 

— Це очевидно, — кивнув Крейз. — Хоча твоя бабуся і сама досить небезпечна людина. 

Він підняв моє волосся. Через деякий час я відчула холод на грудях. Коль’є з діамантами.

— Занадто дороге, не можу прийняти, — з легкою досадою, сказала йому. 

Звісно мені хотілось таку прикрасу. Та ось чого не хотілось - це бути у боргу. 

— Не хвилюйся, вирахую з зарплатні, — хитро промовив Крейз. 

І попав одразу в ціль. Я розлючено обернулась до нього та склала руки на грудях. 

— Знущаєшься?!

— Отже, все ж таки подарунок? — посміхнувся чоловік. 

Лише з власної впертості, хотіла кинути діаманти йому в лице. Сказати, що від нього нічого не потрібно. 

Та я зробила великий вдих та видих. Знаю, що він саме цього і очікує. Занадто добре мене знає, щоб маніпулювати. 

Знає, що занадто імпульсивна. Знає і насолоджується цим. 

— Це справді потрібно? 

— Коштовності потрібні, щоб у тому казино нас прийняли за високе панство, — перевів тему чоловік. — Тільки так ми доберемось до тих, хто насправді має у цьому місці владу, щоб впливати на бізнес твої бабусі. 

Я піджала губи. Ось так завжди... 

— Джер, я не бідна. Ти міг попередити і я б надягла, щось із свого. — запропонувала йому.

— Тоді було б занадто просто, — посміхнувся Крейз. — Нам потрібно поквапитись. Ти готова? 

— Так, ходімо, — зібравшись з думками, сказала я. 

*** 
Карета зупинилась біля Чеширського проспекту на вулиці відьом. 

— Бабусине казино тут? — запитала я. 

— Твоя бабуся не з тих, хто полюбляє відьом, чи не так? — вигнув брову Крейз. 

Слушне зауваження. Врешті решт, головна проблема у моїх стосунках з родиною - це магія. І хоча відьмою я не була, відношення було відповідним. 

— Та я можу сказати, чому вона обрала це місце. Дім 13. Нічого не нагадує? — сказав чоловік і я замислилась. 

— Хіба 13 не є також числом відьом? 

— Саме у цьому домі ще декілька років тому був інквізиторський центр. Тут проходив суд і власне проживав головний інквізитор, — нагадав мені про історію Крейз. 

Чесно кажучі, я не була сильною в історичних хроніках. Така вже людина, звикла жити тут і зараз, а не минулим. Та про інквізиторів чула. Як і про охоту на відьом в цілому. 

— Бабуся не змінюється, — зітхнула я. — Вона б ще тут справжнє вогнище влаштувала. 

Крейз не став коментувати вчинок своєї клієнтки. Одразу пішов до входу, а я вже за ним. Там стояв брутальний чоловьяга. Такий собі шкаф-охоронець, розміром з дві мене. 

— Пороль? 

Ми з Джеремі здивовано переглянулись. Нічого про кодові слова ми не знали. Власне і не думали про це, адже казино - це громадський заклад. Такий же як наприклад ресторан. Хіба потрібен пороль, щоб прийти у ресторан? 

— Ситуація змінилась, тебе хіба не повідомили? — увімкнув акторську гру Крейз. 

— Без поролю немає входу. 

— Подивись на нас хлопче, придивись до цієї дівчини. Чи ти бовдур? Перед тобою леді Стелла Саванн! — вигукнув детектив. 

Охоренець все ж таки придивився до мене. І я впевнена, що помітив схожі риси з бабусею. Все ж таки ми справді родички. 

— Але без поролю впустити не можу, — вперто стояв на своєму чоловік. 

Ми з Крейзом переглянулись. Робити нічого, довелось трохи відійти. 

— Будинок одноповерховий, — зауважив детектив. — Можна спробувати залізти через вікно. 

— Або знайти чорний хід, — хмикнув я і кивнула в сторону. — Тут є сад. Впевнена, що вихід до нього не охороняється так якісно. 

— Але у самому саду точно є охорона. Ні. Зможеш змінити образ? 

— Хочеш, щоб я виглядала як бабуся? Занадто багато людей. Сили мені не займати, але не втримаю так довго. Якщо ми зайдемо через головний вхід, то мені доведеться бути «бабусею», доки не знайдемо пусту кімнату. План м‘яко кажучі в дірах. 

— А якщо пустою кімнатою будуть квіточки? 

— Хочеш, щоб я повернула свою зовнішність десь у кустах? 

— Коли ти так кажеш, я почуваю себе геніальним... бовдуром, — скривився чоловік. 

— Ні, — задумливо відповіла я. — Ідея власне не така вже і погана. Але сумніваюсь, що охорона оціне, як Габріела Саванн у розкішній сукні намагається оминути власний паркан. А паркан у цьому саді є... 

— Що ж роботи... — задумливо зітхнув Крейз. 

Деякий час, ми стояли мовчки. Та у якийсь момент, я фізично відчула, що у детектива з‘явилась ідея. Його очі прямо загорілись. 

Саме тоді, я зрозуміла — мені це не сподобається. 

АЛЬФРЕД САВАНН

Чеширський проспект, вулиця відьом, дім 13
Казино Габріели Саванн 

Старший син найбагатшої жінки Світлої Імперії, мав брудну репутацію: гравець, аферист і до того ж крадій. Справ з такою людиною мати ніхто не хотів. Та у деяких особистостей просто не було вибору. 

— Так збираєшся, щось казати? — вигнув брову Альфред. — Чи мені піти до слідчого з ось цим? — чоловік памахав рукою, у якій тримав папку з паперами. 

Навпроти у кріслі сидів чоловік років сорока. Хмурий. З тростиною у руці. Він був незадоволенний, що його загнали в кут. 

— Чого ти хочеш, Альфред? — запитав цей чоловік, вимушений грати по правилам шантажиста. 

— Мені потрібна інформація, друже, — більш м‘яко промовив лорд Саванн. — Хто виготавляє цей наркотик?