ЧАСТИНА 10.

ДЖЕРЕМІ КРЕЙЗ 

Декілька годин тому. 

Опинившись біля маєтку старого друга, детектив на деякий час зупинився. Встиг оцінити і закриті занавісками вікна, і давно запущений сад, і навіть поламану шпаківню. Тут наче ніхто не жив довгий час, дух відчайдушного заполонив цю землю. 

Проте Джеремі знав, що тут все ж таки живуть. Просто ось так — у світі жахів і самотності, не в силах впоратись з власними скелетами у шафах. 

Закривши на хвилину очі, чоловік спробував заспокоїтись. І підготуватись до того, що побачить за цими стінами. А наважившись, відкрив не зачинені двері. 

Всередині будинку ситуація була не краще, все забруднено, наче покинуте. Одразу в очі кинувся портрет молодого хлопця з щирою посмішкою. Кудряве золоте волосся охоплювало лице, наче левина грива. Сірі очі хоч і не були, якогось особливого кольору, але щастя, яким вони буквально світились - зачаровувало. 

На цей портрет хотілось дивитись і дивитись, але разом з тим детективу хотілося б розірвати його на шмаття. Щоб не бачити щасливого минулого, яке в них з цим хлопцем було. Щоб не було боляче йти у наступну кімнату і не бачити замість сонця його тінь. Забути, розірвати, стерти. 

— Джер? — до нього вийшов власник цього будинку і детектив, як ніколи відчув цей контраст. 

Не хлопчик, а чоловік. Вже не щасливий, а пригнічений. Емріт виглядав на декілька десятків років старше свого друга, постарів від нервів. Змарніле обличчя, густа борода, посивіле волосся. А в руках недопита пляшка бренді. На ногах ледве стоїть. Господи, як вони дозволили цьому статися? 

Несподівано принц спробував зробити крок, але не втримався і впав, гучно вдарившись об стіну. На підлогу впала пуста ваза, яка стояла поруч. 

— Ой, вибач не чекав тебе, — розсміявся Емріт, всплеснувши руками. — Вийшов би заздалегідь. 

Детектив гірко відвів очі і допоміг другу піднятись, щоб дійти до дивану у гостинній. 

— Ти давно не приходив... — помітив принц. 

— Так... — зітхнув Джеремі, все ще не дивлячись другові в очі. — Як ти тут? 

— Та як завжди, — хмикнув хлопець і зробив ковток з пляшки, яку досі тримав у руках. — А ти тут як? Яким вітром? 

— Хочу дізнатись про те, що було двадцять років назад. — твердо сказав детектив, нарешті піднявши голову. — І на цей раз правду. 

Емріт розсміявся і подивився на стелю. 

— Імператору стільки років, скільки буде років принцеві, коли імператор буде вдвічі старше? — сміявся хлопець. — А буде принцеві Емріту вдвічі більше! 

Детектив Крейз зітхнув. Так було кожного разу, коли він намагався серйозно поговорити з другом. Було важко зрозуміти чи то колишній спадкоємиць остаточно зійшов з розуму, чи то просто вже давно не був тверезим. А можливо все разом? 

— Емріт скажи мені врешті решт правду, — знов попросив детектив. 

— А я ж і кажу, — несподівано ясно подивився на нього принц. — Але ж ти кожного разу не слухаєш, — і хлопець надув губи, як ображена дитина. — Чому ти не слухаєш? 

— Ріт... 

— Ти прийшов поранений, — почав говорити друг. — Найкращі цілителі розводили руками. Вже почав думати, що батькові твоєму скажу. Коли до мене прийшли. 

— Хто саме? — почуявши слід, наче гонча, Джеремі Крейз всім тілом вперед. 

— Старий друг, — усміхнувся принц. 

— Ріт... — різко обірвав його детектив. — Правду. Всю. 

— Чак, — скривився Емріт. 

Чак Тизейн був їх спільним знайомим і ще тим придурком. Всі знали, якщо треба, щось заборонене - то до нього. Він володів чорним ринком Світлої Імперії і навіть кількома борделями. Пояснювати Джеремі, як саме цей "товариш" допоміг — було не треба. 

— Він дав тобі Подих Смерті, — констатував факт чоловік. — То це все його рук справа? 

Принц насмішливо подивився на старого друга і весело хмикнув. 

— Ти справді думаєш, що у Чака вистачило б на це мізків? — розсміявся він. — Він лише користується послугами постачальника.  

— Тоді хто?! — видав Джеремі, щось дуже схоже на рик чи то шипіння. Він мало не захлинувся власною злістю. — Навіщо ти взагалі пішов до Чака? Краще б я відкинувся, аніж ото так. 

— Не мели дурниць, — відмахнувся від нього принц. — Якщо ти хочеш знати всю правду, то добре, але у мене умови. Скоріше навіть питання. 

— Емріте, — зітхнув детектив. — Я вже тут, чого ще тобі треба? 

— Клятви, — перебив принц. — На крові. 

— ТВБ? — вигнув брову Джеремі. 

Колишній спадкоємиць трону у відповідь тільки усміхнувся. Шоу повинно було продовжуватись. 

*** 

ЗАРАЗ

СТЕЛЛА САВАНН 

Світло дуже сильно різануло по очах. Мені довелось витратити деякий час, щоб звикнути до нього. 

— Леді Саванн, що ви робили в лісі Дейлімзу під час убивства? 

— Я вже казала про це сотні разів, — відмахнулась від чоловіка. — Ви всеодно мене не слухаєте. 

— Леді Саванн, ще раз. Чітко і детально. Розкажіть історію з початку. 

Ну що ж... Гра почалась.