ЧАСТИНА 8.

СТЕЛЛА САВАНН 

Ідей, де шукати адвоката бабусі, було вже не так багато. Найочевидніше піти до кабінету бабусі, що я і зробила. Проте чоловіка тут не було. 

Підійшовши до столу, що стояв біля вікна в центрі кабінету, я втомлено зітхнула. Звісно було важко повертатись сюди і розуміти, що тут нічого не змінилось. Все стоїть на своїх місцях і чекає, коли бабуся зайде у кімнату, огляне її строгим поглядом, повернеться до роботи. Проте цього вже ніколи не станеться.  

Чомусь впевнена, що можу почувати себе тут вільно і спокійно, я на хвилинку дозволила собі прикрити очі. Піддавшись спогадам, навіть посміхнулась. Так, на душі гірко, але в мене ще є, чим зігрітися — минулим. 

— Леді Саванн, — почувся здивований голос у мене за спиною, і я різко обернулась. 

Почувалась трохи ніяково через те, що мене так застали зненацька. 

— Містер Кьорбі, — намагаючись вести себе професійно, не виказуючи почуттів, кивнула. 

— Прийміть мої співчуття, — першим ділом промовив адвокат нашої родини. 

Мені доводилось бачити його багато разів у своєму житті — він часто бував тут у справах бабусі. Проте я вже встигла і забути, як він виглядає, що не дивно. Адже зовнішність у нього не дуже примітна. 

Такий собі повнуватий низький чоловьяга. На руці він завжди носив годинник і полюбляв на нього дивитись кожні дві хвилини. Робити все намагався швидко, проговорючи, що вже запізнюється на іншу зустріч. Та і взагалі людиною був досить складною. Але це один з найкращих адвокатів, яких я знала. Прискіпливий та прямолінійний, чесний, що рідкість у наші часи. 

— Дякую, — відповіла йому і одразу перейшла до справи. — Я працюю в конторі детектива Крейза, він відправив мене сюди, дізнатись деталі про нашу справу. 

— Так, леді Габріела казала, — посмурнів містер Кьорбі. — Наскільки мені відомо, це вирішувати головному спадкоємцю. 

— Кому саме? — різко запитала я і чоловік здивовано підняв догори брови. — Зрозумійте мене правильно, ситуація не звичайна. Детективу Крейзу потрібно знати, з ким працювати далі. 

— Ви ж і самі знаєте нашу справу, ви теж юрист, — перевіривши знову годинник, відповів чоловік. — До офіційного прочитання заповіту, я не маю права оголошувати... 

— Але ви теж мене зрозумійте, — перебила його. — В мене мало часу. А детектив... хвилюється, чи отримає свої гроші. Продовжувати нам справу чи ні? 

— Стелла... 

А те, що сталось потім мені важко пояснити, адже я зробила дуже велику помилку. 

— Скільки? 

Реакція чоловіка була очевидною, адже я завжди знала про його не аби яку принциповість та чесність. Але скажімо, що це був стан афекту. Ситуація навколо примусила мене віддатися емоціям. 

— За кого ви мене приймаєте?! — вигукнув адвокат. — Від вас я такого не очікував! 

Я звісно була вже готова аргументувати свої дії. Проте мені не видалось такої можливості. 

— Містер Кьорбі? — промовили у коридорі. 

— Почекайте, будь ласка, — сказав мені, зітхнувши, адвокат. 

Крейз все ж таки був правий хоча б в одному. Останній тиждень адвоката будуть перетягувати, наче канат на себе, всі мої родичі. Така ситуація є вже навіть зараз. Похорон і справді був останньою можливістю перехопити його у найближчі дні. Проте допомогати мені ця людина не хоче. 

Тому нудьгувати на стала. Коли вже зіпсувала все у розмові з адвокатом, треба шукати інші варіанти. 

Швидко підійшла до сейфу і знайшла копію заповіту. Добре, що я знала код від нього. У дитинстві я полюбляла ховатись тут під столом і підслуховувати бабусині розмови. Дізналась так і про код, і про потаємний хід та інші схованки. Подумалось, що бабуся, певно, знала про всі мої витівки, але чомусь дозволяла знати найважливіші таємниці цього будинку. Цікаво, чому. 

Заховала конверт у сукні і повернулась до дверей. Як раз, щоб підслухати ще одну у своєму житті розмову.

— Послухайте, містер Кьорбі, — шипів злий голос там. — Стелла Саванн небезпечна і ви повинні видати мені її. Інакше мені доведеться задіяти силу. 

— Повертайтесь з доказами і тоді поговоримо, а до тих пір не турбуйте леді Саванн, — холодно відповів адвокат. 

— Де вона?! — рикнув його співбесідник. 

— Поняття не маю. 

— В кабінеті?! Так! А ну, відійди! — вигукнув мій неприятель. 

Тут вже я вирішила, що треба тікати. Не знаю, кому і навіщо так потрібна моя скромна персона, але сумніваюсь, що вони гарні друзі. 

Скористалась потаємним ходом і хочеться вірити, що встигла піти непоміченою. 

— Де вона?! — почулось за стіною. 

«Все таки не побачив» — посміхнулась я і згадала, скільки разів у дитинстві так ховалась від бабусі. Можливо вона сама навіть не знала про цей хід. Хоча навряд чи. Вона про все й про всіх завжди знала. Просто іноді підігравала іншим. 

*** 

ДЕТЕКТИВ КРЕЙЗ 

Після ресторану, детектив вирішив навідатись до старого друга. Дорогую чоловік згадував, як колись у дитинстві йому посміхнулась удача. 

Маленьким хлопчиком він приїхав до імператорського палацу з батьком у справах. За випадковістю заблукав у коридорах і натрапив на пожежу. 

У той день мало не загинув спадкоємиць трону — принц Емріт. І якби звичайний син кравця не підняв галасу, то вся імперія одягла б траурний одяг.  

«— Ти врятував мене, — сказав тоді одинадцятирічний принц. 

— Це був наш борг, Ваша Високосте, — взяв слово батько малого героя». 

Картинки минулого мерехтіли перед очами детектива Крейза. Одна за одною, він згадував своє власне життя. 

«— За відвагу і хоробрість, я дарую всій вашій родині герцогський титул, — гучно говорив імператор». 

Маленькому Джеремі у той день було дуже моторошно. Він уперше бував на таких великих святкуваннях. Та більш страшнішим було те, що всі погляди спрямовані на нього. Тоді він дуже хотів, кудись сховатись. Хоча, власне, чому просто хотів?