ЧАСТИНА 7.

ДЖЕРЕМІ КРЕЙЗ

Вінсент Гард був відомий у Світлій Імперії, як найкращий виробник вина. Саме його компанія співпрацювала з імператорським палацом і майже всіма рестораціями столиці. 

Тому для перевірки власної здогадки, Джеремі вирішив просто запросити напарницю у ресторан з поетичною назвою «Остання троянда». Навмисно обравши той, який починає працювати ще вночі і закривається з першими промінями сонця. 

Стелла поводила себе дещо знервовано і дивилась на світ з підозрою. З вчорашньої ночі дівчина була дуже тихою і навіть непримітною. Адже саме зараз, коли вона насолоджується життям — готується похорон її бабусі. 

— На ім‘я Джеремі Крейза, — сказав детектив, коли до нього підійшов офіціант, і через деякий час пара вже сідала за стіл. 

— Я гадала, що ми зустрінемось з... — дещо розгублено промовила Стелла. 

— Вина? — хитро запитав у напарниці чоловік та знову звернувся до офіціанта. — Хлопче, ми хочемо, дещо особливо... що можете запропонувати? 

Чоловік виглядав, як господар цього закладу: впевнений, з легким сумом оглядаючий інтер’єр. Весь його образ на щось натякав. Проте сама Стелла не могла второпати на що саме, занадто вже зараз була занепокоїна.

На щастя, офіціант навпроти одразу все зрозумів. 

— Новинка сезону, — сказав хлопець, звертаючись до детектива. — Смертельний смак, трояндове вино. Подається лише у нас і лише особливим гостям... 

— Ми саме так, — зі знанням діла, кивнув Крейз. — Несіть! 

Задоволено усміхнувшись, хлопець покинув стіл. А Стелла, тим часом, дивилась на друга з запитанням. 

— Невже ти думаєш, що Вінсент Гард не просто фігурує у ділі, — сказала дівчина. 

«... а й активно бере участь» — залишився у просторі кінец речення. 

— Люба, не зараз і не тут, — зітхнув чоловік. — Просто спробуй розважитись. Мені б дуже хотілось підняти тобі настрій. 

Дівчина відвернулась і більше ні слова не сказала. Говорити про власні почуття вона не хотіла. 

Тому просто роздивлялась дизайн приміщення. Пара сиділа у великій залі в темних відтінках з акцентом на червоний колір. Стіни були наприклад чорними, а скатертина на столах червоною. І так всюди. Вампірська атмосфера, яка дещо давить на розум. Один, можливо два, рази дівчина сюди б прийшла. Але кожного дня снідати у такому місці не стала б. Все навкруги, наче навіювало відчуття небезпеки. 

Через деякий час їм принесли вино. 

— Обери спочатку страви, — лукаво промовив Крейз, а сам зробив ковток з келиха. — А знаєш, ні. Занадто сильне для тебе вино. Офіціанте! Принесіть леді сік. 

Стелла кинула ще один здивований погляд на чоловіка, проте сперечатись не стала. Замість цього і справді зосередилась на їжі. 

— Як ти? — через деякий час, запитав Джеремі. 

— Наче і не я, — тихо відповіла дівчина. — Не знаю, що далі. Ми не були з нею близьки, але я звикла вважати, що десь там є бабуся, дім, родина. Я завжди можу повернутись. А тепер... 

— Все ще є дім і родина, яка любить тебе, — перебив її Крейз. — Не знаю що до інших, але лорд Саванн видався занепокоїним тобою. Його справді ображає твоє нехтування родиною. 

— Хочу додому... — сумно сказала дівчина. 

Чоловік серьйозно подивився на неї. 

— Їдь туди, я тут сам впораюсь, — сказав він. 

— Не хочу, — зітхнула Стелла і відвела погляд. 

— Доведеться, — відрізав детектив Крейз і повернувся до вина. — У нас досі справа з твоєю бабусею. Її адвокат, як раз буде у будинку Саваннів. Тобі треба поїхати туди і зустрітись, обговорити деталі. Ми повинні зрозуміти, продовжувати справу чи ні. 

— Чому ти не можеш попросити його приїхати до нас в офіс? — похмуро запитала його напарниця. — Мені так не хочеться туди їхати... 

— Знаю, — дещо сумно сказав Джеремі. — Та нам це потрібно. Адвокат буде зайнятий через похорон принаймні ще тиждень. Несчісланна кількість твоїх родичів будуть намагатись захапати собі побільше грошей. Так ми упіймаємо його раніше і можливо дізнаємось нову інформацію. Проте... я розумію, якщо не хочеш, то можеш звісно не їхати. 

— Надто швидко ти погодився. — з підозрою сказала Стелла. — Чого я не знаю? 

— Для поїздки я збирався дати тобі машину, — усміхнувся чоловік. — Мені вдалося купити її декілька місяців тому. 

— Але ж доступ до презентації мали лише родичи імператорської родини! — зачаровано вигукнула Стелла. — Навіть моя бабуся не змогла туди пройти, а вона фрейлина імператриці! 

— Перед тобою найкращий друг брата імператора, — розсміявся Крейз. — Емріт вибив для мене квиток ще рік потому. 

— І ти даси мені... 

— Звісно з водієм. Ти навряд чи одразу зрозумієш механізм, але так. Я сподівався це підніме тобі настрій, тому наказав привезти з мого маєтку машину ще вчора. 

— Ти настільки гарно мене знаєш? Ти справді думаєш, що через машину я забуду про смерть рідної бабусі? — з деякою злістью, запитала напарниця детектива. 

Стеллу ображало, що Крейз так себе повів. Ніби вона з тих, хто за дорогу прикрасу продасть і рідну мати. 

— Ні, — покачав головою Джеремі. — Звісно я так не думаю. Поїхати туди тобі у будь-якому разі доведеться, тому вмовляти тебе немає сенсу. А машина... я вже сказав, просто хотів підняти тобі настрій, і, звісно, я не сподіваюсь, що це все змінить. 

Стелла ображено замовкла, та через хвилину вже йшла до виходу.  

А детектив вряди-годи дозволив собі закрити очі і подумати про себе. Перед очами Джеремі Крейза було його дитинство, у якому було місце для обох принців Світлої Імперії. 

Ще двадцать років тому він у статусі герцога був кращим другом спадкоємця трону принца Емріта. Той хлопець був тією ще занозою в одному місці, проте тим самим надійним товаришем. Побратимом, до якого прийдеш з будь-якою проблемою. 

І колись тоді ще герцог Крейз прийшов. В нього було поранене плече, а на хвості небезпечна банда мафіозі. 

— Великий Всемогутній, — вигукнув Емріт, побачивши вкритого кровью друга на порозі свого маєтку. — У що ти вплутався?! — та побачивши, що Джеремі готовий втратити свідомість, принц підбіг і підстав плече. — Хапайся! І до дідька, не скигли, як баба!