ЧАСТИНА 6.

СТЕЛЛА САВАНН

Приїхавши до офісу вночі, ми втомлепно попадали на диван.

Крейз задумливо дивився у вікно. Здавалось, що він байдужий до усього. Ніби статуя, якогось давно забутого бога.

— Вважаєш, що Емріт міг це зробити? — тихо запитала в чоловіка я.

Дуже повільно Джеремі повернувся до мене. Його очі палали вогнем, ще ніколи я не бачила його таким.

— Давай подумаємо, Стелло, — ласково, ніби розмовляючи з божевільною, промовив детектив. — Емріт має право на владу? Ні, він відрікся від трону. Чи з власної волі він це зробив? Також ні, наш імператор примусив його. Погрозами. Ось тобі і мотив для вбивства. Ніхто не знає, що сталось між братами, але всі знають - вони ненавидять один одного. Чи вистачило б Емріту розуму на це все? Ось тут... ні. Я дуже довго знаю цю людину, Стелла. Це мій друг дитинства. І я не можу повірити, що він спроможний на таке.

— Та все вказує на нього, — обережно підмітила я.

Крейз на став мені нічого відповідати. Знов повернувся до вікна. Турбувати його більше не стала. Розумію, що детективу треба подумати. Або просто змиритись...

Мовчки я піднялась, і пішла до столу. Стала розбирати завали документів, які ми через справу просто не встигли розгрібсти.

Я завжди так робила — коли треба привести до ладу думки, то приведи у порядок спочатку щось матеріальне. Папери, наприклад.

На деякий час у кабінеті зацаріла тиша. Та ось я дібралась до одного з конвертів. На ньому був зображений золотий вензель.

Роздивившись ближче, я побачила на печатці зображення лева — родовий герб роду Саваннів. На хвильку мої руки дрогнули, а у грудях пропустило удар.

«Щось сталось», — відчула тоді.

Руки швидко, навіть рвано, почали розкривати конверт. Вихопивши листа, я вчиталась у рядки.

Здалось ніби серце зупинилось, наче... я більше не могла дихати. Хтось забрав у мене цей навик... я забула, як це робити.

Різко підскочила і одразу ж від цього покачнулась. Голова розболілась, а в очах потемніло.

Останнім, що я почула був переляканий крик славнозвістного детектива:

— Стелла!

***

Джеремі встиг підхопити дівчину. Обережно він поклав її на диван. І тільки після цього кинувся до листа, який так обурив Стеллу.

«Повідомляється о смерті Леді Габріели Саванн» — вирвав Крейз слова із контексту. — «Похорон відбудеться о шостій годині ранку»

— Так рано? — задумливо промовив чоловік і подивився на Стеллу.

Йому було про, що подумати. Кому і навіщо було потрібно вбивати найвпливовішу жінку Світлої Імперії? Можливо тому, про кого леді Саванн могла знати занадто багато.

Жінкою вона була владною, багато, чого знала. Багато ворогів мала. Та Крейз чомусь думав, що померла леді не від старості.

Саме тут і зараз детектив був упевнений, що у справі задіяний Подих Смерті.

— Джер... — тихий голос подруги вернув чоловіка у реальність.

— Даю тобі на завтра відгул, — сухо сказав Джеремі. — Попрощайся.

Стелла зібралась з силами і піднялась, щоб подивитись другові у лице.

— Я не поїду.

— Чому? — шоковано вигукнув Крейз. — Стелло, вона померла! Невже ти не можеш пробачити її навіть зараз?

— Я не хочу бачити її такою! — сльози потекли з очей дівчини. — Я не хочу бачити її. Не хочу! Не можу... не можу бачити її мертвою...

Деякий час чоловік дивився на неї з нерозумінням. А після присів поруч і обняв. Врешті решт, ким він був, щоб судити?

Саме зараз Стелла дозволила собі бути собою. Вилити всю свою біль у сльозах. І Крейз був готовий чекати на неї стільки, скільки треба.

— Завтра ми будемо працювати, як і планували, — тихо сказала Стелла, подивившись чоловікові в очі. — Добре?

Детектив на став нічого відповідати, лише пригорнув її до себе знов.

Зараз для обох починалась нова сторінка цієї історії. І чомусь, Джеремі здавалось, що далі буде тільки гірше...