ЧАСТИНА 5.

СТЕЛЛА

Чеширський проспект, вулиця відьом, дім 13

Казино Габріели Саванн

Ідея нашого «генія» м‘чко кажучі, була дурна. Навіть не знаю, як він мене вмовив. Та коли Джеремі дістав пістолет, все пішло дуже швидко. Ми довго не думали.

Крейз просто вистрілив у ногу охоронця і увійшов до казино.

— Всім залишатись на своїх місцях, це пограбування! — закричала я.

Чесно кажучі, давно вже мріяла сказати цю фразу, але не думала, що це буде так.

Детектив знову вистрілив, але вже догори. Перелякані люди, завмерли. Хтось плакав, хтось стогнав. Загалом атмосфера хаосу.

Але вже на цьому етапі я зрозуміла, що ми дурні. Звісно охорона швидко нас схопила. Та і чи було важко професіоналам впоратись з двома делетантами?

Але коли із кабінету вийшов дядько Альфред, я вперше замислилась, що хочу звільнитись. І більше ніколи не бачити цього божевального генія детектива.

— Крейз, — зло вигукнула йому — Я тебе вбью!

— До мого кабінету, — холодно наказав охороні Альфред.

Нас грубо повели в указане місце і так же грубо захлопнули за нами двері. Могли б і врятувати слабку дівчину від цих двох божевільних!

— Я все можу пояснити! — першим ділом сказала дядькові.

— Я звізно знав, що в тобі десь є моя кров, але не думав, що її там настільки багато! — закричав Альфред. — Ви що тут влаштували?!

— Ти сам винний! Якого дідька ваша охорона мене не впускає?! — теж підвищила тон я.

— Може тому, що цитую «я нічого не хочу мати спільного з прізвищем Саванн»? — вигнув брову дядько. — Чи може «подавіться своїм спадком»? О-о, ні! Я пам‘ятаю дещо цікавіше! Начебто ти казала: «поїду і ніколи не повернусь! Краще буду жити на вулиці, аніж мати з вами щось спільне!». А тепер ти питаєш, чому охорона тебе не впускає?

Так, визнаю, після його слів мої аргументи здаються дещо... трішечки дивними. Але зовсім трішечки!

— Прошу вибачення за свою напарницю, — вирішив взяти ситуацію у власні руки, детектив Крейз. — Але можу зауважити, що всі наші дії виконувались зі згоди леді Габріели Саванн.

— Сідайте вже, — зітхнув Альфред і махнув нам на крісла. — Що там вже вигадала мама?

— Справи казино йдуть не дуже добре, — сказала я, коли ми всі заспокоїлись. — Хтось заважає бізнесу і бабуся хоче знати хто.

Альфред скривився.

— Отже, найняла вас?

— Так, лорд Саванн, — кивнув Джеремі. — Ми були найняті особисто Габріелою Саванн.

— Добре, — кивнув дядько. — Що вам потрібно?

— Нам було потрібно оглянути казино. Ми не хотіли просити бабусю. Знаючи її, вона обов‘язково когось би попередила. Наказала б тому ж персоналу, щоб нас прийняли, як належно. Інформація могла потрапити не в ті руки. Ми хотіли спершу все оглянути самостійно, без шуму...

— Але наробили шуму, що завтра вся столиця знати буде, — зітхнув Альфред.

Ну, тут я з ним згодна. План пішов дещо не так, як планувалось. Насправді у нас с Крейзом завжди йде, щось не так. Але тому ми і найкращі. Бо вміємо діяти, незалежно від плану. Так і до того ж всі клієнти залишались задоволені.

— Але ж ти все владнаєш? — м‘яко посміхнулась я.

Чоловік подивився на мене з ніжністю. Ооо, знаю цей погляд...

— Навіть не знаю, — промовив він. — Чи гордитися такому нахабству і хитрості, чи все ж таки розлютитись...

— А є більш вагомі причини лютувати? — здогадалась я.

Знаючи Альфреда, я впевнена, щось сталось. Не став би він так на мене кричати просто так.

— Ну як тобі сказати, — зітхнув чоловік. — Я втратив важливого свідка, документи важливі сгоріли...

— У цьому каміні? — одразу взяв до уваги найважливіше Крейз.

Дядько Альфред прищурився. Деякий час подумав, а після все ж таки кивнув.

— Так, саме в ньому, — відповів він.

Джеремі не став нічого пояснювати. Одразу пішов до об‘єкта, а ми за ним спостерігали.

Деякий час детектив просто дивився на попіл, присівши біля каміну.

— Є щось по типу скальпеля? — здивував нас запитанням Крейз.

— Мм... — задумливо подивився на мене дядько і я скривилась.

— Нічого без мене не можете, — бовкнула я і дістала з волосся шпильку. — Підійде?

Відповідати детектив не став, мовчки взяв шпильку і повернувся до свого попілу.

Через деякий час, він шпилькою дістав кусочок паперу.

— І чим це нам допоможе? — здивовано вигукнув Альфред.

— Ім‘я Вінсент Гард вам, щось каже? — пожав плечима Крейз.

— Найвідоміший винний виробник, — кивнула я. — Ти ведеш з ним справи, дядько?

— Звідки ти взагалі знаєш винних виробників? — незадоволено подивився на мене Альфред. — Ти ще дитина! Рано тобі..

Я лише усміхнулась. Навіщо щось казати? Він все і сам знає: і що вже доросла, і що вже живу самостійно. Та головне було не це.

Зараз важливішим було те, що дядько намагався перевести тему.

— Розповідай у що ти вплутався і я подумаю розповідати бабусі чи ні, — сухо сказала йому.

На мене подивилась, як зрадницю. Та ще і одразу обидва чоловіка!

— Я не думаю, що це найкраща ідея ведення переговорів, — зауважив Крейз.

— А мені він вже подобається, виходь за нього, а? — жалібно промовив Альфред.

Та я продовжувала холодно дивитись на нього в очікувані відповідей. І тоді чоловік здався. Зітхнувши, почав розповідь.

— У мене є один знайомий... скажімо, людина не дуже ладна зі слідчими, — дуже акуратно сказав Альфред.

— За що сидів? — вигнула я брову.

— От чому одразу сидів?! — вигукнув дядько. — Просто трішечки порушує закони.

— Вор?

— Пірат, — все ж таки розповів Альфред, зрозумівши, що я не відстану. — Нещодавно він опинився не в тому місці і не в той час. Загалом, його хочуть посадити за підозру продажу нового наркотика.

— Подих смерті? — взяв слід власне найкращий детектив нашої імперії.

— А, чули про нього? — махнув рукою Альфред. — Так, саме через подих смерті. Друг попросив мене допомогти довести, що він невинен. Та тут почалось, щось дивне. Чим далі я заходив у цій справі, тим більше мене упевнювали, що цей препарат абсолютно безпечний. А я в це ну ніяк не міг повірити. Все занадто ідеально виглядає. Наркотик, який вилікує будь-яку хворобу та ще і без залежності, без проблем зі здоров‘єм? Який дурень в це повірить?