ЧАСТИНА 2.

Коли бабуся вперше завітала до мене на роботу, я була відверто в шоці. Як було вже сказане вище, наші стосунки не можна назвати теплими. І навіть холодними. Скоріше мертвими.

Ми були абсолютно чужі. До того ж прискіпливі і критичні — ніколи не втрачали можливості, щоб зробити боляче одна одній.

І десь у глубині душі, я розуміла, що мене це гнітить. Але робити з цим нічого не хотіла або навіть просто боялась змінювати таку звичну форму поведінки.

— Вітаю, Стелла, — холодно привіталась бабуся і окинула мене зверхнім поглядом. — Знову ці спідниці... скільки тобі казати, чемна леді ніколи не показує всім навколо свої ноги. 

— А хто сказав, що я чемна? — вигнула я смугляно чорну брову.

Тут погоджусь, вигляд в мене і справді шалений. Хоча я і не розумію, що не подобається бабусі. Шкіряна спідниця трохи нижче коліна чи такий самий чорний корсет, який скоріше нагадує білизну, такий короткий? О, я здогадалась! Напевно бабусі не сподобався високий хвіст у який я заплела своє довге чорне волосся.

Звісно, я іронізую щодо родички. Впевнена, що все назване їй точно не сподобалось, без слова «напевно». Адже це все ніяк не вписується в образ леді.

Хоча, як на мене, леді, наче живуть в іншому світі. Відьомська мода вже заполонила всю Світлу Імперію, але не аристократичних осіб. Ті й досі живуть минулим. Тому бабуся так і скаженіє, коли баче мій одяг. Та у свій захист, скажу, що і я себе до «леді» давно не відношу. І навряд чи хтось інший пов‘яже мене з цим ганебним титулом.

— Вау, — замість того, щоб розізлитись, я вирішила теж скинути дозу яду. — Жіночка, як відьма вам кажу, у вас всі симптоми маразму! Не бажаєте пройти обстеження? У меня є один знайомий лікар, який все зробить гарно і з приємною знижкою. Можу дати його контакти.

Замість того, щоб продовжити звичайну сварку, бабуся скривилась.

— Я до Крейза, — промовила вона.

— Нічим не можу допомогти, він зараз не приймає, — ніжно проспівала я улюблену фразу, як секретаря цього самого детектива. Ну, наче б то секретаря, а насправді...

— Мене він забов‘язаний прийняти, — натомість хмикнула бабуся. — Хоча мені дехто і приписує маразм, я ще пам‘ятаю закони нашої Світлої Імперії. І знаю, що леді вищого рангу він не може відмовити. А я ще й досі маркіза.

— Але навіть маркіза має записатись на прийом і прийти у вільний час, — зауважила я і вирішила трохи пом‘якшити відмову. — Детектив не та людина, яка постійно знаходиться на місці. Він може бути, де завгодно у справах по новому розслідуванню. Тому і потрібний запис. Щоб ви прийшли саме тоді, коли детектив буде тут.

— Але справа дуже важлива, Стелла, — бабуся теж трохи розлабилась.

Звісно більше вона нічого не сказала. Сподівається, що натяку мені вистачить. Ох, набридла жінка!

Хм. З одного боку розкривати свою таємницю у мене немає бажання. А з іншого... з іншого боку, вона моя бабуся і я вперше бачу її такою.

— Ну добре, — зітхнула я. — Ти можеш розповісти все мені.

— Тобі?! — здивовано вигукнула леді Саванн.

— Тобі це невідомо, але після адвакатури, я пішла навчатись на слідчого медіума. Тому тут працюю на правах уповноваженого другого детектива. Але через певні незручності і небажання працювати з чужою людиною, доводиться брати і деякі обов‘язки секретаря. До того ж це доволі гарне прикриття. Мало, хто очікує чогось від звичайного секретаря. Більше довіряють. Легче вивідувати інформацію.

— А ти завжди було розумницею, — трохи посміхнулась бабуся і я здивована завмерла.

Це був її перший комплімент і перша посмішка мені за останні... за весь час. З нею точно, щось не так.

— Ти можеш мені все розповісти, — не акцентуючи увагу на минулих словах леді Саванн, повторила я.

— Ні... знаєш, запиши мене до Крейза.

У відповідь лише пожала плечима і перевірила записи.

— Вільні місця є через три дні ввечері о сьомій. Через тиждень о першій годині дня і.. хм.

— Щось не так?

— Крейз буде на місці сьогодні о другій годині ночі. У цей час він зазвичай приймає вампірів, але, якщо ви готові...

— Мені байдуже, головне скоріше. Записуй.

Вона справді не розлютилась, що я порівняла її з якимось «мертвокровими»?

— Чекаємо вас о другій годині ночі, — провсяк випадок, повторила я час.

Бабуся лише кивнула і пішла геть. Знову інша поведінка. Леді не припустимо так піти, не сказавши ні слова.

Щось у цій всій історії мені не подобається. Але не розумію що. Здавалося б радіти треба, що вона стала менш прискіпливою до етикету. Проте виглядає все так, ніби вона чимось дуже засмучена. Або занадто задумлива.

Та пізніше я про цю ситуацію і забула. Було багато справ. Особливо після повернення Крейза.   

 — Що по нашій справі? — одразу запитала я.

— «Подих Смерті» чула про таке? — хмуро буркнув Джереми.

— Це якийсь клуб? — з сумнівом промовила.

— Наркотик. Дуже сильний. Однієї дози вистачає, щоб підсісти. Третьої для смерті.

А це вже катастрофа.

— Виходить наш клієнт...? — подивилась я на Крейза.

— Так. Справа розкрита. Смерть від наркотику. І тут здавалось би все. Ми дізнались від чого помер чоловік, гроші отримаємо та...