ЧАСТИНА 1.

Світло дуже сильно різануло по очах. Мені довелось витратити деякий час, щоб звикнути до нього.

— Леді Саванн, що ви робили в лісі Дейлімзу під час убивства?

— Я вже казала про це сотні разів, — відмахнулась від чоловіка. — Ви всеодно мене не слухаєте.

— Леді Саванн, ще раз. Чітко і детально. Розкажіть історію з початку.

— Ох, — зітхнула я і прикусила нижню губу. — Все почалось після смерті моєї бабусі. Ця жінка була... — на декілька секунд я замовкла, намагаючись підібрати слова. — Особлива. Багата, жорстка, непохильна. Коротше кажучі, її ніхто не любив. Та всі любили її гроші. Тому на її похорон зібралась вся родина, щоб дізнатись про спадок.

— Ви теж приїхали? — перебив слідчий.

— Не зовсім так... я трохи запізнилась. У місті був сильний туман. Ви ж знаєте погоду Дейлімзу. Постійні дощіі сирість, — фиркнула я. — Зовсім було нічого не видно! Я їхала дуже повільно, пішки було б швидше. Тому запізнилась.

— Чому ви не приїхали заздалегідь? Наскільки мені відомо, листа вам надіслали за день.

— У мене було багато роботи, я працюю секретарем у дуже відомого детектива.

— Назвіть його ім‘я.

Я подивилась на слідчого, як на бовдура. Йому мало того, що я вже мільйон разів розповіла цю історію, уточнюючи всі імена і деталі?

— Детектив Крейз. Чули про такого? — з легкою насмішкою відповіла я.

Та слідчий зробив вигляд, що не розчув моїх інтонацій.

— Ви запізнились на похорон. О якій годині ви приїхали?

— Було ще дуже рано, не дивлячись на те, що я запізнилась. Десь о пів на восьму ранку. Я приїхала як раз, коли почались вистріли.

— Ви бачили, хто стріляв?

— Нажаль ні, — трохи задумливо сказала я. — Похорони проводили на задньому подвір’ї будинку. А я зупинула машину біля головних воріт. Пам‘ятаю лише звуки вистрілів і крики.

— Що саме кричали?

— Це звісно були крики жаху, — кивнула я. — Що б ви кричали, як би на похоронах вашої родички почали стріляти?

— Питання тут задаю я, — відрізав слідчий.

Я зітхнула. І коли вже за мною приїде Крейз?

— Що було далі?

— Я пішла на крики і звуки вистрілів, — пожала плечі. — На задньому подівір‘ї була жахлива плутанина. Всі кричали, бігли. Щось робили. Загалом звичайная реакція натовпу.

— Коли ви прийшли, тіла вашої бабусі вже не було в труні?

— Я не пам‘ятаю, — я кинула на нього здивований погляд. — І я вам це вже казала.

Слідчий відкинувся на спинку свого стула і склав руки на грудях.

— Ви мені брешете, — чітко промовив він. — Не в усьому, але в багатьох речах. По-перше мені гарно відомо, що ви не запізнились на похорон, тому що у вас було завдання від вашого босса.

— Так, саме це я вам і сказала з самого початку.

— Але багато приховали, — посміхнувся чоловік. — Можливо офіційно ви і працюєте секретарем детектива Крейза, але всім відомо, що ваша робота не є звичайною працею секретаря. У вас вища юридична освіта, ви дуже часто працюєте адвокатом Крейза.

— Це заборонено? — вигнула брову я.

— Звісно ні, але про це ви мали сказати одразу.

— Не вважаю це за потрібне, — спокійно відповіла я.

— Кому як не вам знати, що важливо у моїй справі, а що ні, — дуже втомлено подивився на мене слідчий. — Давайте ще раз. Ви приїхали на похорон своєї бабусі...

Ох! Я мало не застогнала. Коли вже приїде Крейз?!

— Слухайте може досить? Я це вам вже сотні разів казала!

— Повернемось до вашої брехні. Ви приїхали на похорон бабусі. Та вирішили поїхати лише, коли вас направив туди ваш роботодавець. Яке саме його завдання?

— За декілька тижнів до своєї смерті, бабуся звернулась до детектива Крейза. Вона хотіла найняти нас стежити за своїм сином.

— Вашим дядьком, — вставив слідчий.

– Вана вважала, що дядько програє всі її гроші у казино, тому хотіла, щоб ми це перевірили. Ми взялись за справу і дійсно, дядько програв усе своє майно. До того ж зачипив ще руку у бабусині статки.

— Отже, у вашого дядька були проблеми з грошима, — записав собі до блокнота слідчий.

— Та через смерть бабусі ми так і не отримали грошей за нашу роботу. Крейз направив мене на похорон бабусі, щоб зустрітись з її адвокатом і переговорити на цю тему.

— Детектив Крейз не підписував договіру з вашою бабусею?

— Підписав, — кивнула я. — Але через смерть бабусі, потрібно було узгодити деякі деталі з адвокатом.

— Ви сказали, що «Крейз направив». А самі ви не хотіли їхати на похорон бабусі?

— У нас не було гарних стосунків. До того ж гроші її мені теж не потрібні. Мені вистачає власних. Тому не бачила сенсу, — тихо відповіла я.

— Ви дізнались, що було у документах? Кому ваша бабуся залишила усе?

— А ось тут певна... новина, — закусила губу я. — Вана залишила все мені! Це здивувало усіх. Адже бабуся мене ненавиділа...

— Хіба ви не єдина її онука?

— Так, але я ніколи їй не підкорювалась. Грошей її не потребувала. Ще у чотирнадцять років втекла з дому і почала працювати. Загалом... я була єдиною з родини, хто не боявся сказати їй все, що думаю в лице. Вона це ненавиділа і завжди називала мене «прокляттям на їх родину» або «відьмою».

— Ваша бабуся була проти вашого дару?

— Так, — кивнула я. — З самого дитинства мене називали у родині донькою диявола. Майже ніхто не любив.

— Наскільки мені відомо, ви метамофр. Можете приймати будь-яку завнішність?

— Так, я належу до раси метаморфів по матері. Це не секрет.

— Що потрібно, щоб ви отримали свій спадок? Є якісь умови?

— Чому б вам про це не запитати у адвоката бабусі?

— Бо я запитую у вас.

— Та не пам‘ятаю я! Для мене це неважливо!

— Добре, тоді... ви приїхали на похорон бабусі.

Я мало його не вбила після цих слів! Він що? Починає все спочатку?!

— Як ми вже виявили, ви не запізнились. Коли ви насправді приїхали і що робили весь цей час?