Розділ 3 - Аделаїда

У двері тихо постукали. — Даласе, коханий, ти там? — Султан підхопився і підбіг до дверей, щоб відкрити. Там стояла мама Таліси — жінка з каштановим волоссям і шкірою кольору молочного шоколаду.

Він кохав свою дружину — і досі кохає. Ніжна, добра і, на диво, мудра.

Коли він побачив її срібно-блакитні очі вперше, не міг відвести погляду. Такі очі в їхніх краях— рідкість. Він сам не усвідомив, що вже довгий час стоїть і витріщається на неї. Вона приїхала з Дамасеку — королівства далеко на півдні. Спочатку він подумав, що це ще одна його наложниця, поки її батько не покликав її:

— Аделаїдо, ти ж хотіла розглянути Ліантару. Чого стоїш і витріщаєшся на цього хлопця?  Закохалась?— з жартівливими нотками в голосі виголосив король.

І тут Далас зрозумів, що все його обличя пашить він точно зараз червоний як помідор. Коли він подивився на Аделаїду, та також залилася рум’янцем.

— Ааа, тату, я тут... так...

— Все-таки закохалась, — засміявся король.

Вона засоромлено схилила голову.

— Хто ви, юначе? — звернувся він до Даласа.

— Кронпринц Ліантари, Ваша Величність, — він ввічливо вклонився.

— О, правда? — щиро здивувався король. — Не хочеш мою доньку в дружину?

— Батьку, та що ти таке говориш?! — закричала Аделаїда.

Вона била по ньому кулачками, а він істерично заходився сміхом.

— Так, хочу! — це зірвалося несподівано. Вони обидва завмерли.

Король моментально посерйознішав.

— Ваша Величність, кронпринц... Ви ж розумієте, що я пожартував, правда?

Очі жорстоко зблиснули.

— Ви справді думаєте, що я дозволю зробити свою доньку вашою наложницею?

Далас не знав, що відповісти. Він відчув, що всередині щось обірвалося.

Аж раптом втрутилась Аделаїда:

— Батьку, не треба так суворо...

Далас підняв очі і побачив її ніжну посмішку.

— Ваша Величність, я і справді не можу прийняти так поспішно вашу пропозицію. Але я не проти з вами познайомитись ближче, — вона простягнула тендітну руку, і він ніжно її підхопив.

— Як скажете, принцесо...

— А я — проти! — Король рукою роз’єднав їхні долоні.

— Батьку!?

— Доню, я не хочу тебе відпускати. Вибач...

— Та я ж не одружуватись іду! Заспокойтесь, батьку...

Ну, насправді, за декілька років вони безповоротно закохались одне в одного і оголосили, що заручені.

Далас досі пам’ятає спопеляючий погляд майбутнього тестя.

Дякувати Богу, батько відвів його в сторону «на парочку слів». Пізніше їх обох знайшли п’яними, поруч — декілька пляшок віскі.

Врешті-решт, він отримав найпрекраснішу дружину, яку тільки міг мати. Від неї — доньку, світло його життя. Це не стерло минуле, не прибрало дітей, яких він мав до того. Але він більше не зраджував. Не хотів.

Хоча дружина ясно показала, що не проти наложниць, бо сама не зможе витримати його майже кожну ніч.

— Коханий, я і так бачу, що ти мене кохаєш. Яка різниця, з ким ти спиш, якщо я знаю, що ти все одно повертаєшся до мене, м?

Після заручин Даласа й Аделаїди двір Лауританії змінився. Союз із Дамасеком відкрив нові торговельні шляхи, але не всі були раді союзу з північним королівством — особливо старі радники, які вважали, що принц мав одружитися з представницею північних країн з якими вони вже давно торгували коштовними каменями

Аделаїда швидко стала улюбленицею народу. Її мудрість і спокій сильно контрастували з вибуховим характером Даласа. Вона не втручалась у політику напряму, але її поради впливали на рішення султана — і це дратувало багатьох зрадників.

ну а їхня донька 

успадкувала характер від батька завдяки цьому весь палац зранку до вечора наповнював дитячий сміх 

дідусь талісу також облюбував і в пядесят три роки передав престол сину і заходився навчати онуку 

ну всеж було в порядку чому вона втекла вголос поскаржився далас 

аделаїда яка саме закінчила читати лист 

поклала голову на плече не хвилюйся так 

у султана тряслось коліно від нервів 

коханий вишли за нею стежити відряд тіней 

о слушна думка як завжди правильно