Подих осені

Довкола тиша...

Довкола тиша. Нарешті тиша.
Опале листя ріка колише.
Грайливі хвилі біжать на берег.
Все мов застигло. Лиш листя шерех
Вгорі шепоче щось заповітне
І нездійсненне. Мені, чи вітру,
Що десь блукає в гіллі зеленім
Ще майже літніх високих кленів?
Я не вгадаю. Й не прагну знати.
Іду крізь тиші тонке легато,
Крізь вітру подих, крізь шелест листя,
Несу в душі щось таке врочисте,
Таке тендітне, крихке й прозоре.
В осінню синяву неозору
Пливуть пухнасті хмаринки в небі.
Я просто думаю знов про тебе.

Валентина Дрегваль

Подобається

#5174 в Різне
#1236 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись