Подих осені

Вже пізня осінь...

Вже пізня осінь. Шурхіт падолисту,
В якому тоне гуркіт невгамовний.
Стрілою чайка крає простір млистий
Над річкою. І ти зринаєш знову.
Такий далекий, а болиш, мов рана
Невиліковна. Клени сиплють зорі
Свої під ноги. В щире злото вбрана
Тонка береза у сумній покорі
Колише смутки. Я тебе згадала
Знов мимоволі, мій давно забутий
Й чужий. І вже єдине, що зосталось, -
Оце відлуння ніжності ледь чутне.

Валентина Дрегваль

Подобається

#1901 в Різне
#454 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись