Подих осені

Втекти нарешті з вічної тривоги...

Втекти нарешті з вічної тривоги,
З усіх страхів самотніх і непевних.
Сховатися від гуркоту міського
В старому парку між пожовклих кленів,
Де пряний запах осені в повітрі
П'янить цілющим трунком незбагненним.
І хочеться в примару миру вірить,
Хоч і сюди доносяться сирени,
Силкуючись сполохати цей спокій,
Розвіять чари осені і тиші.
Такі часи судились нам жорстокі.
Та знову вітер щось шепоче нишком
У верховітті. Білка пустотлива
Й прудка майнула хвостиком пухнастим.
Бентежна тиша, мов струна тремтлива,
Бринить на згадку про колишнє щастя.

Валентина Дрегваль

Подобається

#1901 в Різне
#454 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись