Подих осені

Тінь, закохана в осінь...

Тінь, закохана в осінь, блукає занедбаним парком.
Жовте листя злітає, нечутно лягає під ноги.
Знову жовтень на клени свої ставить золотом знаки.
Ще попереду, може, багато. А може, нічого.
Бо непевні часи. Ця оманлива тиша довкола,
Сторожка, щохвилини готова озватися громом
Геть не мирним. Ще буде колись, а для когось, й ніколи,
Знову спокій незрушний. Такий колись звичний й знайомий.
Хто б повірити міг, що така біда станеться з нами?
Падолист мов ховає навіки розбиті надії.
Тінь, закохана в осінь, кружляє старими стежками,
Колисає у серці про мирну весну тихі мрії.

Валентина Дрегваль

Подобається

#1901 в Різне
#454 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись