Подих осені

День якийсь неприкаяно сірий...

День якийсь неприкаяно сірий
Народився з імли за вікном.
Вже тепло відлетіло у вирій
За птахами. Вкриває вже склом
Перша крига калюжок люстерця
Перед ранком. Мережить траву
Сива паморозь. Зморене серце
Просить спокою. Айстру зірву
Густо-синю, мов небо осіннє.
Пряна свіжість бентежить чуття.
А в повітрі тонким павутинням
Вже тенета снує забуття
Осінь лагідні й теплі лукаво,
Спокушає поринуть у сни,
В тихі мрії, у зваби яскраві,
У чекання нової весни.

Валентина Дрегваль

Подобається

#2000 в Різне
#487 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись