Десь високо в небі іще безтурботна блакить. Пухнасті хмарки колисаються над небокраєм. Якась неминучість в повітрі ледь чутно бринить, Мов скрипка тужлива й далека за обрієм грає Щось ніжне й осіннє, що вабить у затишні сни, У шурхіт опалого листя, в туманний серпанок. Кудись якнайдалі від спеки. Від жаху війни. Я зараз. Я скоро. Лиш в літо востаннє оглянусь. А потім хай вітер грайливий підхопить мене, Мов перший пожовклий дочасно листочок кленовий. І втомлене серце нарешті спокійно засне. Воно так стомилось під гнітом думок полинових, Тривог нескінченних, страхів і непевних надій. Йому так співзвучний легкий полонез падолисту, Що мов повертає до втрачених пристрасних мрій, До всіх потаємних безглуздо загублених змістів. Своє відкружлявши, на землю покірно лягти, В майбутнє підґрунтя для рясту нового і квіту. Це, мабуть, нарешті і є розуміння мети Свого існування у цьому буремному світі.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
