Подих осені

Вітер холодний зриває убір золотий...

Вітер холодний зриває убір золотий
З кленів осінніх й безжально жбурляє додолу,
Крутить в повітрі барвистих метеликів рій
Листя опалого. Вже не розвіяти холод
Сонячним променям з лагідно-синіх небес,
Що щедро ллються і ваблять оманливим жаром.
Жовтень минає, а я все шукаю тебе
В кожнім зустрічнім. І серце стискається марно.
Знов не судилось. Нам доля торує шляхи
Нарізно зовсім. І краще про тебе не думать.
Сиплеться листя із шелестом тихим, сухим
Просто під ноги. І світ переповнений сумом.

Валентина Дрегваль

Подобається

#2000 в Різне
#487 в Поезія

У тексті є: осінь, небо, осінній пейзаж

Відредаговано: 26.10.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись