16.2

Я, не ховаючись, полегшено видихаю.

— Що далі?

— А далі, щоб колишня дружина не поливала брудом рід Самарських, втручаються батьки Ярослава, відкуповуються від неї будиночком біля моря й певною сумою. Вона ніколи їм не подобалася, а тут чудова можливість відселити з міста.

Прокручую про себе: не так уже й багато під час розлучення з мільйонером. Я, щоправда, ні копійки ще не отримала, але світять мені щонайменше «шестерінки». Вдало сторгувався Єгор, або добровільне пожертвування Яра?

Начхати, візьму, а він нехай думає, що продалася, яка різниця? У його очах я й була продажною.

— Друга дружина Ярослава теж не всіх влаштовувала: голодранка, тільки й спадщини, що краса.

Швидкий погляд на мене. Цікаво, це натяк, що я теж цілком нічого, або навпаки, що вибиваюся з вищезазначеної категорії?

— І так уже склалося, що якось раз і її Ярослав застав з охоронцем у ліжку. Там, щоправда, не було все однозначно, тільки почали розігріватися, а зім’яті простирадла й оголені тіла ще не факт, що сталося. У дівчини був шанс, що Ярослав відтане і пробачить.

— У дівчини? — нервово хихикаю у кружку. — Після заміжжя? І після щонайменше одного охоронця?

Ні, правда, тільки в нашому пострадянському просторі заміжніх усе ще називають дівчатами, мовби натякаючи, що чоловік не впорався з невеликою перешкодою під час сексу. І на вагітних, не раз чула, кажуть «дівчина», а від кого, вибачте, у неї живіт? Святого духа?

Я відчуваю, мене заносить, і хоч трішки виправдовуюсь:

— Ти в чай мені нічого не підсипав?

Похмурніє, погляд важкий, ніби на мене навалюють шафу.

— Я. Ніколи. Тобі. Нічого. Не підмішував, — вимовляє роздільно, і я за секунду усвідомлюю, що це з ним.

Звісно, мій чарівний чай на травах, від якого я відключалася. Але невже кухарка? Ах, Злато Юріївно, у вас кола під очима… Ах, я зроблю вам такий відвар, що всі турботи вивітряться й будете спати сном Ангела… Не уявляю, щоб уві сні Ангели робили ЦЕ.

— Ну гаразд, — кажу примирливо, — що там із другою моєю попередницею?

Макар відходить повільно, але обличчя трохи світлішає.

— Вона все повторювала, що проникнення не було, а, отже, і зради як такої, але Ярослав виставив її з дому.

— Просто виставив, або як мене, спровадив на задній двір?

Мені здається, що кружка з кавою трісне в його руках, і він, немов прочитавши мої думки, відсмикує від неї пальці. Мовчить хвилин п’ять, а то й більше, зозуля теж мовчить, а я не рахую, боячись пропустити хоч слово. Занурився в себе, чи що?

— То що там далі?

Трохи запитальний погляд: ну точно, він гуляє в глибинах підсвідомості, а я тут розриваюся від цікавості!

— Він дуже хвилювався з приводу їхнього розриву, це було помітно всім.

Я гмикаю, не втримавшись. Ось уже сумніваюся, що Яр так відверто демонстрував хоч якісь почуття. Та він — скеля, камінь, ліхтарний стовп! Або… він був зовсім іншим, до зустрічі з колишніми дружинами?

Першого разу відкриваєш серце — утримати неможливо, віриш, ще не знаючи, що чекає підступ. Другого уже довго придивляєшся, а потім все-таки думаєш: ну ще разок, ризикну, а там… А там не менший удар, туди ж, по тому ж місцю. І третього разу ти закриєш серце в шкатулку, сховаєш у сейф і щоб не передумати, викинеш єдиний ключ.

— І? — уже звично підбадьорюю на продовження розмови.

— Він дійсно її кохав. Вона була дотепною, добре зналася на моді, вони влаштовували чудові заходи, на які не без задоволення зливалися багаті вершки суспільства… Але дехто вважав її надто обмеженою й був упевненим, що єдине, що може Ярослава змусити повернутися до повії — личко Ангела.

Він замовкає, і я притихаю, боячись своїх здогадок. Мені, як дитині, здається, що якщо заплющити очі, дивні тіні в кімнаті зникнуть, і якщо не промовляти, як дитині здається вголос, з дівчиною ще все може бути добре.

— Личко Ангела зіпсували кислотою.

І тільки зараз я придушено видихаю.

Двох дружин від Ярослава прибрали, нехай і не без їхньої допомоги, але доріжку розчистили, а далі… А далі з’являюся я. Одного разу вночі я вриваюся в абсолютно новий для себе світ, і виштовхати мене так швидко не вдається. Про весілля дізнаються не всі й далеко не відразу, а ось потім уже — питання Катерини всюдисущої, приїзд свекрухи-торшера зі свекром-пуделем під пахвою, погрози, не прийняті мною серйозно, висилка Єгора й моя псевдозрада.

Не сумніваюся, що без них не обійшлося: приїхали, побачили, що знову син знайшов собі не пару, і посунули. Не так м’яко, як попередніх, ті дружини самі періодично позирали наліво. Я б сказала, у нас усе вийшло як у дзюдо: кидок через стегно — і догори дриґом.

Улюбленому синочкові влаштували показове дежавю, схрестивши моє сонне тіло з продажним охоронцем, і підштовхнули подальші події наркотиками. Тепер я розумію дивне запитання Яра:

— Навіщо… знову?

Дружина, охоронець і зрада — стовідсоткове влучання. За маленьким винятком: я не хотіла зраджувати, а нібито продажний охоронець зробив усе, щоб фактично я й не зрадила. Яр знову майже один в один переживає зраду, але щоб не було осічки (а не дай Боже я зачарую його чарівними очима), йому підсовують «озвірин». До речі, не здивуюся, якщо вгадала зі справжньою назвою препарату.

Яр злітає з котушок, а я втрачаю дитину.

Браво! Продумано до дрібниць, і навіть лікар, який називає в присутності чоловіка маленький термін, і навіть те, що Яра зустрічаємо я й Макар. Двоє. Я закутана в плед. Макар обіймає мене, щоб я не впала. Романтика.

— Чому ти не любиш Яра? — так, нез’ясованих питань греблю гати, а мене найбільше цікавить це.

— Може, тому що я не дівчина? — незграбний жарт Макара трохи збиває гнітючу напругу.

Я допиваю чай, нарешті, зігріваючи руки. Макар відставляє незайману каву.

— Ти не втомилась? Може, хочеш прилягти?

Поки роздумую, що відповісти, й прислухаюся до своїх відчуттів, Макар допомагає мені встати, і ми перебираємося в зал. Влаштовуюся на диванних подушках, із задоволенням закинувши ноги на товстий підлокітник.