9.1

— Макаре, я ось що подумала…

Водій кинув здивований погляд у дзеркало заднього виду, і знову перемикається на дорогу. Напевно, це неправильно, спілкуватися запросто з тими, хто на тебе працює, але я не відчуваю себе господинею, пані й таке інше, тому якщо й порушую якісь пристойності, то несвідомо. Та і взагалі, не родичам мого чоловіка судити про пристойність.

— Ти ж був особистим водієм Ярослава Володимировича? — продовжую. — Чому він приставив тебе до мене?

— Ви проти?

— Та ні, просто подумала… зазвичай звикаєш, спрацьовуєшся…

— У шефа немає звикання до своїх службовців.

Відповідь, яка пояснює цілком і повністю, і все ж…

— На нього працює чотири водії, — після паузи пояснює Макар, — двоє тільки при шефі, один із них — я. Зараз його возить Савелій, раніше ми змінювали один одного. Коли шеф вважатиме за потрібне, знову зробить рокірування. Я відповів на ваше запитання?

— Так, дякую.

І ми їдемо далі. Єгор вдає, що поглинений краєвидами літнього міста за вікном, я — розгляданням своїх нігтів.

До речі, може, манікюр зробити, якщо вже буду в салоні? Я б хотіла нарощені, вони виглядають так елегантно, але з ними ручкою писати незручно, та й що-небудь робити по дому не вийде. Хоча останнє мені навряд чи загрожує.

Я взагалі після весілля перетворилася в тендітну марну вазу. Пил здувають, милуються нею, пересувають із місця на місце, але так дорого й так незвично бачити її, що навіть квіти не ставлять.

Еге ж…

Єгор просовує свою руку під мою, не повертаючись. Почув моє зітхання, чи що, і таким чином висловлює підтримку? Ніяк не збагну цих левів. По-хорошому з ними — ціляться відкусити палець, вишкіришся — лестяться, як безпечні котики.

Тим часом автомобіль зупиняється біля салону, поруч з іншими авто, що поблискують сонячними променями. Водій залишається, а ми з Єгором заходимо всередину, у прохолоду кондиціонерів, дзижчання фенів і стійкий аромат ацетону.

Хлопчисько миттю затикає пальцями ніс й пропонує почати візит із газованої води. Я махаю рукою, мовляв, обов’язково, але пізніше, а сама шукаю очима подругу і Яра.

Усміхнена дівчина — перукар, каже, що вони в кабінеті обговорюють ділові питання й показує рукою напрямок. Усміхається щиро, а не тому, що я — дружина господаря, а може, мені тільки здається.

Лариса і Яр не надто радіють, що їх перервали, хоча чоловік спокутує перше враження поцілунком. Не хочеться від нього відриватися, але з нами дитина, дуже цікава дитина, яка застигла із роззявленим ротом, тож…

— Як тебе зустріли? — запитує подруга.

— Привітно, — відповідаю чесно.

Може, це і її робота, але я думаю, поклопотався Яр, і ще свою справу зробило звільнення не завзятої адміністраторки. До того ж на мені коротка біла сукня від Андре Тан, у ній і простачка буде виглядати дорого і стильно. Бездоганна сукня, єдине, для чого вона не годиться — лазіння балконами.

Але подруга в мене без комплексів, приймає похвалу на свій рахунок і розпливається в усмішці до обох вух. Вона навіть ласкаво намагається пошарпати волосся Єгора й ледве встигає відсмикнути руку до клацання зубів.

— Який… — на її обличчі можна прочитати купу епітетів, крім того, який вона озвучує, — … милий хлопчик.

Милий хлопчик клацає зубами ще раз, і подруга перемикається на мене.

— Маєш гарний вигляд.

— А ти просто прекрасна.

На ній штани зі стрілками, червона блуза й коротенька безрукавка — ось вміє знайти на нашій товкучці речі, створені саме для неї. Це дар. Я ж зазвичай ходила годинами між рядами, а в підсумку купувала те, що носили всі.

— Ми вас відвернули, так? — сподіваюся, що почнуть запевняти, які вони раді нашому приїзду й що ну анітрохи ми їх не відвертаємо, і взагалі…

Але якщо Яр і хотів пом’якшити відповідь, подруга його випередила зовсім не вишуканою прямотою.

— Трохи є, — мнеться вона. — Ми, розумієш, тільки підійшли до найголовнішого… А може, декому підстригтися?

Єгор задкує до дверей, кидаючи на мене погляди, як на зрадника.

— Та ні, — кажу я і, повернувши ручку, випускаючи його на волю, — йому й так гарно. Краще я манікюр зроблю. У вас які сьогодні знижки?

— У тебе зелена карта, — усміхається Яр і нітрохи не пручається, коли ми з його братиком йдемо.

Позітхавши, що нарощені нігті мені не світять, вибираю французький манікюр. Єгор виходжує салоном, зазираючи в обличчя клієнток, розглядає гребінці стилістів і пробує на своїх нігтях усі відтінки лаків. Манікюрниця дає йому рідину для зняття, але, понюхавши ковпачок, він відсахується так, що ледь не навертається зі стільця.

— Якщо моя дружина буде цим… пахнути, — кривиться, — я з нею розлучуся!

— Якщо ти будеш так фарбувати нігті, — киваю на його пальці, — твоя дружина сама подасть на розлучення.

Корчить незадоволену пику — типу, як це? Зі мною, сином сім’ї Самарських, і розлучиться?