2.1

Поцілунок накриває тропічним штормом. Думки підхоплює й несе геть вітер, тіло б’є тремтіння, на губах бенкетує вогонь, а в душі розривається дощ.

Одна ніч… Другої у нас із ним не буде…

Однаково!

Не має значення!

Я візьму навіть це!

Притискаюся тілом до його, але мені мало. Спека… Розстібаю ґудзики сорочки тремтячими пальцями, затуманеним поглядом дивлюся в затемнені пристрастю очі. Хоче щось сказати, але я закриваю рот поцілунком. Не зараз, жалкувати, якщо треба буде — згодом, нехай пізніше, коли я піду. Вранці. А поки тільки ніч.

Моя ніч.

Руки Яра опускаються нижче моєї талії, мнуть, підхоплюють. Нарешті я ближче до нього: тану, як морозиво під сонячними променями. Зникаю…

Він утримує мене лівою рукою, поки знімає сорочку з зап’ястя. Тепер правою. Притискає спиною до скла, завмирає, тільки дихає важко в шию, а я зовсім задихаюся.

— Ти впевнена?

— Так.

— Ти брехала щодо невинності?

— Ні.

— Скажи зараз, однаково ж дізнаюся.

— Так.

— Так, брехала? — перепитує і відриває обличчя від моєї шиї.

— Так, хочу, — уточнюю. — І так, я незаймана.

Заплутуюся пальцями в його волоссі, і більше не відпускаю. Губи, очі, підборіддя і вилиці… цілую ключиці, облизую кадик. Трохи солонуватий грейпфрут, більш насичений запах сандалу…

Легкий укус зубами…

— Кішка, — усміхається Яр.

Муркочу йому у вухо, нігтями легенько дряпаю плечі, і світ летить шкереберть. Моя футболка повзе до шиї, відлітає вбік, під спиною теплий ворс килимового покриття. Прогинаються під жадібними пальцями, тягнуся за ними, коли вислизає, невдоволено воркочу, коли змушує лежати сумирно.

Наказує чекати. Чекаю. Наказує мовчати. Мовчу, поки руки його не звільняють мене від джинсів, бюстгальтера, трусиків, і поки губи його не починають солодке катування. Наказував мовчати, але стогін виривається самовільно.

— Неслухняна, — в покарання розкриває мої ноги ще більше і стогін мій змішується з хрипом від нового поцілунку.

— Яре…

Не чує.

— Яре, будь ласка…

Тягну за пшеничне волосся, намагаюся підняти його обличчя.

— Не зараз, я трохи зайнятий.

Підіймаю стегна під натиском його рук, язика, і кричу, розсипаючись на тисячі пазлів.

— Яре…

— Ще не все, — усміхається.

І повторює танець язика з моєї плоттю.

Немає сил стогнати, немає сил звиватися, немає сил відчувати, але я знову бачу зірки, що кружляють наді мною, тягнуся до них, злітаю і… падаю виснаженою від стогонів і чуттєвого спалаху.

— Не можу, — спроба перекотитися на бік, згорнутися калачиком, заснути.

— Можеш.

І знову я на спині, відкрита перед спраглим поглядом.

— Ні…

Усміхається, і я думаю машинально: ось хто із сімейства котячих.

— Можеш, — розташовується між моїх стегон. — Все тільки починається.

Починається? А як же шквал, буря, космічна станція, що були до цього?

— Готова?

Хитаю головою. Сміх, від якого я усміхаюся. Можу піти, можу сказати ні. Можу, але не хочу цього робити. Піти не пізно й завтра.

Киваю й одразу відчуваю поштовх всередину себе й чую тихий скрик. Свій скрик. Боляче так, що мимоволі стискаюся. Ні зірок, ні райдужних спалахів, немає нічого прекрасного. Брехали! Усі, хто говорив, що секс у задоволення — брехали!

Дивлюся в обличчя Яра — я хотіла його, дуже, але зараз ледь стримуюся, щоб не зіштовхнути. Мої пальці відпускають його волосся, і тепер безвільно лежать уздовж тіла, що приносить біль, а я підраховую кількість ударів і скільки ще до закінчення. Хотілося б менше, чула, комусь достатньо дюжини фрикцій, але Яр явно себе не шкодує.

— Не плач.

Теплі пальці пестять моє обличчя, у голосі жаль, і я розумію, що дійсно плачу, і мені теж шкода. Шкода, що навіть із чоловіком, якого я так хотіла, мені не сподобалося. Скільки ж? Скільки ще? Довгий поштовх…

Завмирає зі стогоном. Перекочується на бік, притискає мене до себе.

— Не плач, — просить, стираючи сльозинки пальцем.

Киваю, і продовжую відчайдушно плакати. Трохи заспокоююся, уже не боляче — так, дещо неприємно, саднить і все. Пережила, не зламалася.

— Все нормально, — заспокоюю, заспокоююся сама.

І раптом голову прострілює жахлива думка. Вивертаюся з обіймів, трохи відсовуюся і… так і є! Дивлюся на темну пляму, що ввібралася в килимове покриття кольору чистого снігу. Червоне на білому.

Червоне…