1.1

Він дивиться на мене тужливо, як приблудний пес, і я, підкоряючись інстинктам, торкаюся його обличчя.

Одноденна щетина приємно коле мою долоню, і я рефлекторно думаю, які відчуття виникнуть, коли його обличчя опиниться між моїх ніг. Приємно? Не дуже? Лоскотно? Або ніяк?

З Макаром ми коханці два або три місяці, — треба уточнити в нього, — а нормального сексу ще не було. Був його секс зі мною, поки спала. Були мої оргазми з ним, уві сні. А як буде при тямі, з моєї згоди, з моєї ініціативи?

Я не знаю і трохи боюся, що не ризикну. Він не здогадується про мої муки й не знає, чи підпущу до себе взагалі?

Але це станеться.

Сьогодні.

Можливо, просто зараз.

— Як тобі? — немов відчувши, Макар робить крок убік. — Це на перший час, потім знайду щось краще.

Шанс відступити: утримувати силою не буде, принаймні, поки я не сплю. Але я не звикла відступати, і побіжно оглянувши зал із королівським диваном у центрі, знову переводжу погляд на Макара, знову рукою торкаюся його щоки. Він здригається, а я відверто тремчу.

— Краще не треба, — відмахуюся. — Поки зійде, а потім куплю собі будинок.

Ховає погляд. Так, він знає, у моєму домі його не буде. Поки він мені потрібен, моїм планам, амбіціям, моїй помсті й моєму тілу, але це поки що.

— Голодна?

— Ні, ще не прокинулася.

— Чай?

— Ні, не чай.

— Каву?

— Так, хочу.

Усмішка в зелених очах. Макар йде на кухню, а я дивлюся з вікна на порожнє у таку ранкову пору місто, бачу в склі бліде відбиття й не вірю, що це я. Жива. Будую плани, як переспати з чоловіком, замість того, щоб лежати тихенько в могилі, гнити, розкладатися, як хотів цього чоловік.

Уявляю, як його перекосило, коли дізнався, що я вижила, і як невтішно вили бомондівські звідниці, підсилаючи до нього в ліжко своїх закордонних доньок. Скількох встиг натягнути, поки я валялася в реанімації практично в статусі трупа?

Мій перший коханець.

Але, як виявилося, не найкращий.

— Ідеш? — голос Макара й запах кави ваблять на кухню.

Не люблю червоний колір, ріже очі, але тут мені чомусь затишно: шафки, холодильник, барна стійка, висувний маленький стіл матово-однотонні. Макар виглядає господарем, я — його гостею, можливо, тому що я бліда, а він у тон? Червоний светр під горло, чорні штани, в очах сітка капілярів. Нелегко йому було розриватися між мною й роботою, але сьогодні в нього вихідний; у мене — цілий день поза лікарняними стінами.

Свято.

— Шампанське є? — піддаюся пориву.

Чашка з кавою холоне під поглядом Макара, я розтягую губи в усмішці. Мийка. Два кроки до холодильника, два келихи, сплеск…

Відчуття, ніби в ілюзорному світі, а навколо кінознімання. У головній ролі я? Або він? І коли кульмінаційна сцена?

— За тебе, — пропонує тост.

— За нас, — виправляю і збиваю його розгубленість: — Нам багато чого треба зробити разом.

Його келих потрапляє в мийку, слідом за чашкою, недоторканим.

— Не зв’язуйся з ним, він тобі не під силу.

Не зв’язуватися з ним? Пізно. Раніше, якби хтось попередив мене раніше, до весілля, а краще до того, як я познайомилася з Яром…

Майже пів року минуло, а таке відчуття, що вчора, і я стою перед ним і його приятелем, усміхаюся нахабно від надлишку смачних коктейлів, і пропоную:

— Мені двадцять два, вища освіта, я незаймана, у лікаря можемо перевірити. То що, коли весілля?

У голові приємно шумить від випитого, тихої клубної музики, адреналіну й чіпкого погляду темних очей. У кабінці бару такі високі спинки, що відвідувачам не видно ні мене, ні тих, що уклали парі. Власне, про парі ніхто, крім мене й подруги, не знає. Ми просто опинилися за сусіднім столиком, у мене просто хороший слух, а ці двоє чоловіків просто запекло сперечалися.

Один із них вважав, що мало шансів зустріти незайману старше шістнадцяти, майже нереально, якщо їй вісімнадцять, і не буває таких, яким би перевалило за двадцять. Тим паче якщо дівчина з вищою освітою, тому що інститут — кузня повій.

Другий, сміючись, сказав, що якби зустрів таку, що й не малолітка, і з вищою освітою, і незаймана — попри зовнішність знахідки, затягнув би її в РАЦС.

— Не вірю, що ти погодишся одружитися, — засумнівався перший, і я, чуючи їхній діалог, подумки погодилася.

— Чому ні? Інше питання, що таких не буває.

— Ну так, а якби…

— Хоч зараз.

— І тебе не зачепить, що їй потрібні тільки твої гроші?

— Тобі теж потрібні мої гроші, і що? З тобою я навіть не сплю.

Лариса почула мій смішок, і тепер від неї неможливо відкрутитися. Переказую чоловічу розмову, вона тікає під приводом провітритися в дамській кімнаті. Дефілює, оглядається біля барної стійки, повертається з безплатними коктейлями особисто від бармена та новинами.