4.1

Вночі перекочуюся з боку на бік: чи то від переїдання сон не йде, чи то від нав’язливих думок про завтра.

Одна річ — сісти в автомобіль Яра на чистому адреналіні, і зовсім інша — приїхати на заплановану зустріч. Так пафосно, з адвокатами й все таке…

Я втішаюся аутотренінгом, що мені й говорити ж не доведеться й дивитися в бік чоловіка необов’язково, зі мною будуть двоє юристів-професіоналів, Єгор (під питанням), присутність Макара якось не обговорювалася, а я потерплю півгодини-годину, підпишу про розлучення папери й вуаля.

До речі, про підписи…

Крадуся на кухню, позираючи на прочинені двері в кімнату Єгора, вмикаю бра (так, тут не хороми, якщо плескати в долоні, так і провозишся в темряві) і, потягнувшись, дістаю з верху холодильника журнал. Сідаю з чашкою чаю (цікаво, де все-таки кава?), і на першій же сторінці виявляю свою казку.

Не знаю, як описати ці відчуття. Захват — занадто піднесено; радість — приземлено. Недовіра, здивування упереміш із внутрішнім вигуком: «Це ж треба!», що не дає всидіти на високому стільці.

Підгинаю під себе ноги, походжаю від вікна до столу, з кухлем і журналом, ага; знову сідаю і знову ходжу. І так — поки світанок, ковзнувши сторінками, не приводить у легке замішання: як, уже ранок?!

— Снідаєш? — Єгор, позіхаючи, потягується, дивиться вичікувально.

— Доброго ранку, — усміхаюся йому.

— Доброго! — розквітає.

Залазить на стілець навпроти, тягне до себе журнал і «ухтикає» і «ахає» так заразливо, що я зазираю йому через плече.

— Ех, — каже, — це тільки початок! Ось я другу казку прилаштую!

Але згадує про не отриманий поки що гонорар і ентузіазм спадає. Я втішаю, що видавництво солідне, не обдурять, а про себе думаю, що гріх обманювати на такі мізерні суми. Але Єгора ще більше не засмучую.

— Вмиватися? — примружується.

— Як хочеш, — відмахуюся.

Ага, так і думала: свобода і здоровий глузд більше до душі, ніж «обязаловка».

Поки він хлюпається у ванній, я сушу собі голову на тему сніданку: вперто не можу вигадати, чим правильно годувати дитину. У такому задумливому стані Єгор мене й застає.

Посміюючись, випроваджує на водні процедури й зубочистку, і каже, що годувати жінку — чоловіче завдання. Я тікаю з кухні, поки він не передумав. За пів години розмокаю до ступеня пофігізму, і висококалорійний гарячий бутерброд наминаю з апетитом.

— Так ось чому кажуть, що жінка здатна зробити з мільярдера мільйонера, — позираючи на другий бутерброд у моїй руці, зауважує хлопчик.

Але я стоїчно не давлюся й навіть узяла б третій, а немає, а робити мені лінь, та ще й позіхається нарешті. Позираю на двері в кімнати, але на цьому джентльменські вчинки закінчуються, і дві тарілки з чашками не тільки на совісті мийки, але й на моїй.

Диван зустрічає мене теплом і ніжністю. Навіщо, постає питання, півночі колами ходила? Чай і вранці попити можна, з бутербродами, так набагато смачніше, ніж вприкуску з журналом.

Ширяю в обіймах Морфея, поки дзвінок не змушує розплющити ліве око, яким бачу чоловіка з борідкою й портфелем, що розтинає наш коридор.

— Спи, це до мене, — пояснює Єгор, зачиняючи за собою й чоловіком двері в кімнату.

Я встигаю подумати, що треба б поставити в залі двері, і знову падаю в сон, з якого мене виштовхує черговий дзвінок і черговий мужик із портфелем. Провівши його вже правим оком, перевертаюся на інший бік і чи то репетитори перевелися, чи то сплю міцно, реальність вривається з голосом Єгора над вухом:

— Ти п’ять хвилин тому казала, що встанеш. І п’ять хвилин до цього — те ж саме. Я чесно зачекав, але обидва рази ти збрехала. Злато, час збиратися. Якщо пам’ятаєш, у нас сьогодні дуже важливий і грошовий захід.

Я присягаючись буркочу, що якщо він дасть мені всього хвилину, я встану, але хлопчисько обридливо гугнявить про мільйони, зустрічі, про майбутнє розлучення… Я вмить спохоплююся.

— А котра година?

— Макар заїде за двадцять хвилин. З урахуванням, скільки жінці потрібно, щоб привести себе до ладу, ми спізнилися щонайменше на пів години.

— Ааа, — відкидаюся на подушку, — рано розбудив!

І ховаючись від обуреного погляду, заплющую очі. Не сплю, медитую, налаштовуюся, що все мине добре, і коли вже майже собі вірю, повертаюся в реальність. Я, мабуть, зовсім руйную уявлення Єгора про жінок, коли з’являюся одягненою й зібраної максимум за п’ять хвилин.

— І що, так і підеш у джинсах і кедах?

— І з парасолькою, — киваю.

— А нафарбуватися? — намагається причепитися хоч до чого-небудь.

— Не на побачення, — відбиваюсь. — А ти красунчик, — оцінюю його сині штани з безліччю кишень і модний плащ під дорослого.

— Хотів би я сказати те ж про тебе, — буркоче під ніс. — Ось що, крім літнього плаща одягнути тобі нічого? Застудитися хочеш?

Але в мене дійсно, крім плаща з верхнього одягу тільки куртка, але вона коротка й у ній ще холодніше. Мій одяг у будинку Яра. Втім, не мій, я за нього не платила.