Але ми саме на перехресті йдемо вліво, а червона автівка мчить прямо, й обернувшись, Єгор не бачить нічого підозрілого.
Та і я заспокоююся. Вдих-видих, вдих-видих.
Макар дбайливо подає мені воду, й погляд його спокійний, як в удава, а я накручую себе, мені здається, я бачу докір, мовляв, і ти ще збиралася змагатися із Самарським?!
Я відвертаюсь, дивлюся бездумно у вікно, дихання вирівнюється, ми майже під’їжджаємо до мого нового дому, коли Макар каже:
— Тобі доведеться з ним побачитися.
І місто перед очима зливається в одну сіру масу.
— Ти будеш не сама, зустріч з адвокатами, — втішає, як може.
— І зі мною! — вигукує Єгорка.
— Скажи, коли будеш готова.
Я нервово ковтаю. Я думала, грошове питання владнають без мене адвокати, я думала…
А втім, як же я планувала мститися, не мелькаючи в чоловіка перед очима? Частина плану, що замислила, все ж саме з цим і пов’язана.
Мені страшно, я боюся, що не витримаю, і добре, що перша зустріч у нас буде серед людей. Він не наважиться до мене доторкнутися, і я не зламаюся.
— Завтра? — не хочу відтягувати неминуче. — Завтра вийде влаштувати зустріч?
— Я поговорю з адвокатами, — киває Макар.
— А хто попередить… Яра?
— Вони й попередять.
Виходимо з автомобіля. Єгор оглядає з помітною цікавістю двір, а я, випадково кинувши погляд назад, помічаю червону автівку біля крайнього під’їзду. Але… ні, заспокоююся, ні, вона тут стояла ще до нашого приїзду.
— Ну як тобі? — беру Єгора під лікоть.
— Дерев багато, дихати є чим, — схвалює дворик.
Квартиру оглядає з не меншим ентузіазмом, але нічого не говорить. Я зупиняюся у дверях кімнати.
— Твоя. Мені — зал. Домовилися?
Миттєво розквітає усмішкою.
— Моя? Серйозно?
— Так радієш, ніби в тебе ніколи не було своєї кімнати.
— Була. Під дахом. Як у Карлсона. Я зайняв ту, що нікому не була потрібною, а тут ти віддаєш мені ту, що й тобі хотілося б зайняти.
— Люблю більше простору, — відмахуюся.
— Ти брешеш.
— Так, — погоджуюся, — брешу.
Він обіймає мене, притискається міцно, обдаючи гарячим диханням, і думається з подивом: та яка різниця, де жити? Можна й у коридорі. Головне — хто з тобою поруч.
— Слухай, — проймає мене, — а ти чим в лікарню приїхав?
— Братом.
— Тобто… тебе привіз він?
— Та прямо! Автівка привезла! — дуріє далі.
— Червона?
— А то ти бачила його на іншій? — єхидствує Єгорка.
І якби він не підтримав мене, я б там і впала — так зрадницьки слабшають коліна. А, може, правду каже Макар, і дехто мені не по зубах?
Ні, той хто здався без бою, хай лягає відразу в морг, а я звідти вислизнула — зійдемося в битві.
На кухню нас виманює запах кави. Але коли ми приходимо, Єгору, всупереч кислій пичці, дістається свіжовичавлений сік, а мені — зелений чай. Макар незворушно п’є навпроти нас запаморочливу каву. Явно не з пакетика, як минулого разу.
— Пийте, пийте, — усміхається, коли ми перезираємось, і як маленьку компенсацію підсовує до нас тарілку з гарячими бутербродами.
— П’ятсот калорій, — сумно повідомляю я, вибираючи той, що більший.
— Не завадить, — тягнеться за другим Єгор.
Поки жуємо, Макар розповідає, що поговорив з адвокатами, ті своєю чергою — з адвокатами Яра, і зустріч завтра о першій годині.
— Підходить?
— Цілком, — кажу я.
— Занадто рано! — обурюється Єгор. — А виспатися? А в магазин за диктофоном з’їздити? Так, так, — киває, бачачи мій розгублений погляд. — Коли ти збираєшся брати в нього інтерв’ю?
— Не завтра ж!
— А коли?!
Макар розглядає нас, як двох ідіотів, поки ми жорстко сперечаємося, а потім каже очевидні речі, що диктофон зараз є в кожному мобільному телефоні, навіть у моєму, і що якщо я не планую робити журналістську кар’єру серйозно, нічого завантажувати себе барахлом. Ми заспокоюємось під логічними аргументами.
— Не передумав жити зі мною? — цікавлюся у Єгора.
— Ні. З тими, хто тобі байдужий, не сперечаються.
— Мені, мабуть, час, — каже Макар, і я не сперечаюся, а Єгор і поготів.
Поки стоїмо в коридорі, розмірковую: поцілувати чи ні? Але він з усмішкою киває, каже коротке: «До завтра», і виходить за двері, залишивши перед дзеркалом свій ключ. Не буде між нами поцілунків, не буде нічого, раптом розумію. І полегшено видихаю. Виявляється, я підсвідомо боялася, що вони будуть.
#977 в Жіночий роман
#3626 в Любовні романи
#1681 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 12.02.2022