Пролог

Подих дракона

Пролог

- Люба Калино, я хочу тобі показати щось. Тримай. - молодий чоловік простягнув пластиковий пакет з кнопкою тендітній дівчині на вигляд років вісімнадцяти. - Розглянь, будь ласка, це.

- Ярополку! Що це? - Калина розвернула купу паперових документів та тремплячими руками почала їх перебирати, уважно читаючи кожен. - Це... Це ж документи на купівлю будиночка... За містом... Ярополку! Дякую! Це ж моя найбільша мрія! Яку ти здійснив! Після нашого одруження, яке відбулося вже місяць тому, а відчуття, ніби рік пройшов.

- Ти ж про це мріяла. А я тебе кохаю. Отже хочу робити для тебе приємне та здійснювати твої мрії. - пояснив Ярополк.

- Я до зустрічі з тобою тільки мріяла про власне житло, але не сподівалася, що колись у мене це буде, Бо з народження звикла до злиднів і що мої мрії не здійснюються. А ти здійснив стільки моїх мрій вже: мрія про власну родину (ми ж одружилися), мрія про своє житло (ось живемо у цій чудовій квартирі у центрі міста), ми з'їздили у весільну подорож та... багато інших важливих дрібниць. І цей будиночок… документи на який я тримаю в руках… Тепер залишається тільки одна чи дві останні мої найважливіші мрії... Це народити дитину, а краще двох: хлопчика та дівчинку. Але я буду радіти будь-яким дітям, хоч дві дівчинки чи два хлопчика будуть. Я буду любити їх однаково сильно.

- Ти ж знаєш, ми працюємо над твоєю мрією. Посилено працюємо та регулярно, не втрачаючи жодної нагоди. - чоловік підійшов до своєї дружини та обійняв її.

- А ще я з дитинства мріяла політати на драконі і щоб цей дракон закохався у мене. - з наївністю повідомила Калина.

- Вибач, таке я не зможу здійснити. - на ці почуті слова від Ярополка Калина надула губки, демонструючи несправжню образу. - Зі справжнім точно. Але я можу повезти тебе на атракціон, де ти покатаєшся на штучному драконі. Але я не зможу того робота у вигляді дракона примусити у тебе закохатися. Тим й краще. Як тоді мені ділити твоє кохання з тим драконом? А якщо ти у нього закохаєшся і мене кинеш?

- У механізованого дракона? Жартуєш?

- Авжеж, жартую. Ось і добре, що тут не літають справжні дракони. А то у мене була б конкуренція.

- Обіцяю тебе ніколи не розлюбити. - пообіцяла дівчина.

- Калино, таке не обіцяють. Таке не можна обіцяти. Ми не знаємо самі себе. У життя багато невідомих змінних. Саме життя - це невідома змінна. Ти ж знаєш, що я був одруженим. І свою першу дружину я кохав так само сильно, як зараз кохаю тебе. Я і не міг уявити своє життя без Марії. Як зараз не уявляю без тебе. Ти - моє натхнення. Але і Марія була моїм натхненням. А зараз Марія - лише колишня та мати моєї дитини. Саме життя губить кохання. Побут руйнує будь які відносини, вбиває кохання. Коли я був з Марією, в нас інколи не було за що купити необхідне. Бо в неме не відразу вийшло з моїм бізнесом. Треба постійно вчитися. Постійно діяти, вірити у свій успіх, бо, якщо не віриш у результат, то й не намагаєшся, нічого не робиш у напрямку свого успіху, але одночасно треба постійно бути готовими до невдачі та готуватися до падінь. Треба вміти падати та підніматися знов. Це як в айкідо. В айкідо з перших занять вчать правильно падати, правильно при цьому кувиркатися, по лінії рука-хребет-нога, нога-хребет-рука, притискаючи голову до грудей, бо це постійне кидання щоб не нашкодило. Ось і в житті треба вміти падати, бо без цього не як, приходиться, та треба з піднятою головою підніматися, роблячи висновки та по-іншому дивлячись на пройдений шлях, коригуючи цінності та по-новому визначаючи важливе. До речі, я би хотів запросити свого сина якось у той будиночок, який я нещодавно купив для тебе. Можемо разом сходити у ліс на пікнік, бо там поблизу справжній густий ліс, в якому багато таємниць, якщо вірити місцевим. Але згодом. Потім. Спочатку ми насолимся один одним. Ми з тобою першими обстежимо цей непрохідний ліс.

- А ми не заблукаємо? - розхвилювалася Калина.

- Сподіваюся, що ні. Думаю, ті плітки про ліс, ті загадкові легенди для таких, як ми з тобою, щоб ми бігли покупати там нерухомість та вирушали у ліс у пошуках істини підґрунтя місцевих розповідей. - пояснив Ярополк. Як там не було. Але скоро вихідні, на яких я планую познайомити тебе з цим будиночком біля загадкового лісу, в який ми і вирушимо на пікнік. До речі, одна зі старих легенд про дракона, якого ніхто не бачить, але лише відчуває його подих на собі. Не хотів би з ним зустрітися, а то... Мало й що, раптом ти у нього закохаєшся? Чи він у тебе, як ти мріяла, та забере тебе до себе?

- Можемо не йти у ліс, якщо ти хвилюєшся за це...

- Калино, я ж жартую. Це ж несерьозно. Просто у страху очі великі, ось і понавигадували якісь дурниці про дракона, про цей поди дракона, який тільки відчувають, навіть іноді бачать... уявляєш? бачать подих дракона? як це? нісенітниці якісь.

- Може через потік повітря зі пащі дракона листя шелестить якось по-іншому, може чутно, як він дихає, видихаючи потоки повітря через ніздрі, може...

- Калино, припини! Ти на все можеш знайти логічне пояснення. Це лише вигадка і все.Для заманювання туристів та покупців нерухомості.

- Ти занадто прагматичний.

- Хай так. А ти, моя люба, постійно вітаєш у хмарах. Але за це я й покохав тебе. За те, що ти не схожа ні на яку жінку, яку я зустрічав у своєму житті.

- І я тебе кохаю. Більше за життя.