Подих 14. Останній подих.

Подих 14. Останній подих.

Ранок.

7:10
-Раночку, Озі!

8:00
-Ех, знову вони обоє на роботі.
-Гав!

8:20
Дорога до ліцею.

-Катю!
-І тобі привіт, Миколо.
-Нас потрібно поговорити.
-Не зараз, я поспішаю.
-Я зайду по тебе після уроків.
-Ні. Ти почекаєш мене біля виходу з ліцею.
-Добре.
-Все, ходімо, тобі теж до ліцею сьогодні.
-Ходімо.

16:00

-Привіт.
-Привіт.
-Йдемо у кафе?
-Ходімо до мене, батьки всеодно на роботі, а Озі одному сумно.
-Гаразд пішли. Давай портфель піднесу.
-Сама взмозі.

16:30

-Озі! 
-Гав-гав! - малий накинувся та облизав моє сумне личко, зробивши його веселим.
-А він тебе любить.
-Звісно, я знаю. Я теж його люблю.
-Хех.
-Питимемо чай?
-Так.
-Тоді йди готуй. А я переодягатись. - я перевела погляд на песика, - Озі лишаєшся з ним і контролюєш. Зрозумів?
-Гав-гав!
-Ось і молодець. - я погладила пухнастого чолов'ягу.

16:20
-Смачного!
-Дякую, тобі також. До речі, в тебе завжди є запаси печива?
-Спеціально для тебе то купується, то печеться.
-Так я тобі й повірив.
-А ти хіба не це почути хотів?
-Щодо вчорашнього...
-"Щодо вчорашнього..." - продовжуй.
-Пробач мені. Я...
-Ти...
-Можеш не перебивати, будь ласка.
-Я хочу кричати, але стримуюсь і лише перебиваю, тому і ти себе постримуй.
-А я хочу тебе обійняти й поцілувати, більше року, але ж стримуюсь.

Хвилина мовчання.

-Правильно робиш, адже ти права не маєш робити подібного.
-Знаю. Я повинен тобі зізнатись.
-Слухаю. - вже спокійніше мовила я.
-Я сам вигадав те. Ні з ким я ні на що не закладався. Пробач мені, бовдуру. Вибач. 
-Нічого. Час назад ти крутити всеодно не вмієш. 
-Не вмію...Якби ж тільки...
-Ти теж мене вибач. Лишимось друзями?
-Друзі... Так друзі.
-Я не відчуваю до тебе більшого. Тому, вибач, але обманювати тебе я не хочу.
-Зрозумів.
-І ще дещо.
-Що?
-Не пий. Прошу. 
-Не хвилюйся. Я вже сто разів пошкодував про це.
-Сподіваюсь, урок засвоєно.
-Ще й як!
-Ось і добре.
-В тебе особливий чай. 
-Це із квітів, із бабусиної клумби.
-Дуже смачний.
-Хочеш іще варення спробувати? Ми як раз вчора відкрили баночку.
-Хочу. А з чого?
-Перевіримо твої смакові рецептори.
-Окей.

За три хвилини.

-Ну, з чого? 
-Чорниці?
-Ні.
-Смородина?
-Не вгадав.
-Порічки?
-Хахах, ну і видав, ні. 
-Лохина?
-Не вгадав. Це ожина.
-Та ну, ні!
-О так!
-Хахах.
-Хахах. 
-Я ще маю дещо сказати.
-Що?
-Дякую тобі. Дякую, за те що зробила для мене. І взагалі, дякую тобі за все!
-Так говориш, наче прощаєшся. Не говори так. Бовдур.
-Я до неї з усією душею, а вона "бовдур", хахахахах.
-Ну бо так.
-Серйозно? Ти зараз серйозно замутилась?
-Та ні. Чому б?
-В мене ідея. 
-Ідея?
-Так.
-Ну то ділися. 
-Ходімо?
-Ходімо? Куди? 
-Це секрет. Тому я тобі скажу просто - гуляти під снігопадом.
-Та ну тебе. Так не чесно. - говорила я, тим часом одягаючись.
-Вхезехех.
-Я готова. Озі беремо?
-Він піде з нами наступного разу.
-Пробач, малий. Погуляємо, як я повернуся. - я присіла і потерлися носиками, з цим пухнастим чоловіком.
-Ви вдвох у таку пору гуляєте?
-Так, і тут нічого страшного немає. Іноді, з нами ще батьки ходять.
-Ясно.

18:00
Ми під'їхали до місця...Місця, біля якого раніше я й подумати не могла, що з цим хлопцею говорити можна, не те що дружити.

-Що? Каток? Ти серйозно?
-Тоді ж ти відмовилась.
-Відмовилась. Думаєш зараз погоджусь?
-Ну, я сподіваюся на це.
-А знаєш, я виправдаю твої сподівання. Пішли.
-Ура!
-Хех.

18:20
-Трясця!
-У когось ноги не з того місця ростуть?
-Не смішно.
-Ти ж не покалічився. Отже смішно!
-Допоможи, - мовив він із благаючии поглядом і тягнучи руку до мене. А я що? Я наївно потяглася допомогти постраждалому.
-Дідько! - я, як силачка-рятівниця, збиралася допомогти піднятися страждаючому, а цей біс притягнув мене до себе!
-Хазахах, попалася!
-Ти! Ти дурень. - крикнула я, у дуже смішній та водночас милій позі.
-Заради такого можна й дурнем побути. 
-Бовдур. - Якогось біса я доторкнулася своїм льодяним пальцем його гарячих вуст. Він зробив ще гірше, гірше?, доторкнувшись до моєї талії, після чого наші губи з'єдналися. 
-Ти..
-Замовкни.

Я поїхала перевзутися. Віддала ковзани туди де взяла їх. Хлопець повторив за мною. За мить ми були вже на виході. Біля мотоцикла.