8

Подих 8

11:00

-Ммм, що це так пахне? - мовила я, коли спускалася на кухню.
-Твої улюблені кекси, люба! - крикнула мама із кухні.
-Котра година? - запитала сонно я.
-Вже одинадцята, доню, як спалось? - відповів татко.
-Ого, давно я стільки не спала. Але спалось чудово.
-Щось снилось? - запитала мама.
-Так.
-Що? - запитав тато.
-Як ми дружно, всією сім'єю наминали морозиво різних смаків. До речі, його зробила мама!
-Цікаві сни, дюню. - ствердив тато.
-Хочеш, щоб вони частково стали реальністю? - з усмішкою проговорила мама.
-Ще питаєш? Звісно!
-Гав-гав!
-Озі, ти ж не любитель морозива. Чи я помиляюсь?
-Гав!
-Хахах.
-Ось, тримай, твоя їжа, мій хлопчику.
-Мені? - мовив тато до мами.
-Тобі трохи інша. Тримай.
-Суп? Ти серйозно?
-Звісно, любий. - мовила мама і поцілувала тата у скроню.
-Ну гаразд, мила. Сідайте дівчата, снідатимемо.
-Смачного! - разом вигукнули ми.

Снідаємо.

-Як же смачно ти готуєш! Ти впевнена, що така жінка гідна мене?
-Не сумнівайся, коханий! - мама поцілувала тата у щоку.
-Ти чому так дивишся? - начешті звертувся тато до мене.
-Так любо спостерігати за вами. - посьорбуючи чай і жуючи кекс пробурмотіла я.
-Дивись не подавися, глядачко ти наша.
-Угу.
-До речі, що там у вас з Миколою?
-О, так-так, ти ж нічого не розповідаєш.
-Та чого ви причепилися. Нічого цікавого. Їжте вже.
-Хахах, їмо-їмо.

Поснідали.

-Дякую! Надто смачно, матусю! - вже біжучи по сходах крикнула я.
-На здоров'я, доню!
-Яка в нас велика донечка.
-І не кажи.
-Я все чую!
-А що ми такого сказали?
-Нічого!
-Ось і все. 
-Куди ти втекла?
-Аа-еее, я забула сказати, мені потрібно буде сьогодні на кільк годин відлучитися, а так я вся у ваших руках.
-Куди?
-Чому із всього мого речення вас зацікавила саме та частинка?
-Бо так, то куди?
-Я не на довго.
-Окей, отже потім розповісиш.
-Можна?
-Ну добре.
-Дяка, мої любі.

12:00 

телефонний дзвінок з Миколою.

-Привіт. Як поживає хворий?
-Привіт. Вже лічи здоровий.
-О котрій я можу до тебе прийти?
-Вже можеш виходити, я кину адресу.
-Чекай, ти де зараз?
-Вдома.
-Як ти міг, я думала... бляха.
-Ти думала бляха, хахах?
-Не клейся до слів.
-То що, ти прийдеш?
-Хто в тебе дома є?
-Сам у дома. До речі, можемо це глянути, хзхх.
-Окей, кидай адресу. Але я не на довго.
-Вже кинув. Чому так? 
-Ну бо так.
-Як хочеш. Все, чекаю. Цьомки-бомки!
-Не говори так.
-Як? 
-Цьомки-бомки.
-Цьомки-бомки.

Дзвінок завершено.

-Озі, він взагалі страх втратив?
-Гав!
-Ну ось, навіть ти згоден.
-Гав!
-Як гадаєш, я не надто тоаста для цих штанів? Чи може краще ці? А може сукню? Ні. Сукня - надто банально. Чи ні? Ти взагалі мене слухаєш?
-Гав!
-Хто б сумнівався. Отже обираємо цю рожеву кофтинку та білі штани.
-Гав!
-То й що, якщо я жахливо виглядаю? Я ж не для нього виряджаюсь!
-Гав-гав!
-Та ну тебе. Ти на чиєму боці, пухнастий?
-Гав!
-Ах ти!
-Гав-гав!
-А зачіску яку? 
-Гав!
-Та ні, хвостика вистачить. 
-Гав!
-Ну все, я пішла, бувай малий. - я присіла, поцілувала цього зрадника в носик і пішла за вказаною адресою.

Місцина знайома, я тут колись велосипедом їздила. Бувало, навіть, з батьками.

-Привіт!
-Привіт, ще раз.
-Довго ти щось, година минула.
-Та ти що.
-Та.
-Як почуваєшся?
-Та нормально.
-Що робити будемо?
-Ласувати попкорном і дивити "Сам у дома", згода?
-Згода. Засікай дві години.
-Та чому так мало?
-Вистачить.
-Ну добре, пішли до телевізору.
-В тебе хороший будинок. Точніше, у твоїх батьків.
-А у твоїх батьків ти хороша, хахах. Тримай. - він тицьгув мені в руки файну пачку попкорну.
-Ммм, солодкий, як я люблю.
-А чай любиш без цукру. Якась ти не правильна.
-Мене задовольняє, а тепер іди по чай, а я забацаю нам той фільм.
-Я ж хворий.
-Ти сам сказав, що здоровий, тож топай.
-Дивна ти, Катрю. - виходячи мовив Микола.
-Знаю-знаю.
-Яка ти розумна.
-Досить компліментів на сьогодні, "хлопчику мій".
-Чому ж, "дівчинко моя"?
-Бо так, "любий".
-Зрозумів тебе, "люба".
-Молодець.

Минуло 5 хв.

-Ось, твій чай.  - надпиваючи мовив він.
-Дякую, надпиваючи мовила я.
-Як тобі? Це малиновий.
-Кх-кх, він ж солодкий!
-Ой, я чашки переплутав. - поміняв місцями.
-Це я маю пити після тебе, а ти після мене? Як у якомусь фільмі? Це називалось не прямим поцілунком.
-Взагалі то це не фільм, а ще ти погоджувалась цілуватися зі мною на людях. 
-До речі, про це..
-Що?
-Я хотіла сказати, що передумала.
-Як це розуміти? Підводиш мене?
-Розумій, як хочеш.
-Пфф. Нормально так.
-Вибач.

Я одягнулася. Микола хотів прояснити ситуацію, але я нічого не відповідала та вийшла, мовивши лише - "бувай". 

Прибула додому.

-О, ти вдома!
-Еге.
-Як все минуло? - мовила мама.
-Жахливо. Куди підемо?
-У парк розваг! Зимою. Саме так. Не дивуйся так. - вийшов до нас з мамою в коридор тато.
-Окей, ходімо.
-Йди поїж і йдемо, я як раз одягнуся. - сказала мама.
-Добре.

Поїли ми картопляного пюре із жареною рибою. Наїлися. Пішли до місця призначення. Нагулялися. Я підняла носик та настрій. 
Повчила уроки, але робила це розсіяно. Не знаю, чи правильно.
Спати лягла з негативними думками. Але з змішаними враженнями.

-Добраніч, малий.
-Гав-гав! - притулився цей клубочок ло мене, так ми й заснули.