5

Подих 5

Мої ноги на краю прірви. Та я усміхаюсь. Мені так комфортно. Вітер віє в моє обличчя. Але він різко змінює напрям в я лечу в безодню.
-Ааааааааа!!
Я прикинулась.
Дідько, як я не люблю страхітливих сновидінь. 
П'ята ранку.
Знову я не висплюся.Заснути не вийде. Цк кажу я, яка 
Треба чимось зайнятися. 
Вирішила подивитися фільм. 
"Сторожова застава". Я ж обіцяла зосереджено за вдумано переглянути! Ну ось і прийшов той час.
На п'ятій хвтлині фвлтму прийшло повідомлення.
-Що? Кому не спиться в таку рань?
Подивилася. Це Микола.
-Хах, Озі, він серйозно?
Цей спить та мене ігнорує. Я тільки погладила його.
Вирішила присвятити дрібку свого вранішнього часу цьому неочікуваному повідомленню. 
Текст був такий - "Чому не спиш?"
-Аналогічне питання.
-Я перший запитав.
-Ось і відповідай першим .
-Вхвх, ну гаразд.
-Так-так.
-Вирішив зустріти схід сонця, а ти?
-Чекаю повторення заходу.
-Ну так-так. Чим займаєшся?
-А ти?
-Лежу. Пишу тобі.
-Я фільм в рішила подивитись.
-Круто.
-Він на мене вже зачекався.
-Мм, зрозуміло.
-Хочеш глянемо разом, у додатку "Rave" ?
-Га? Справді? Так можна?
-Еге, сама нещодавно дізналася. 
-Круто.
-То як?
-Окей, зараз завантажу, проведеш мені інструктаж. 
-Окей, швидко, цінуй час.
-Хто б говорив)
Вийшов з мережі. 20 хв немає звісток. На що я надіялась, хто мене за язика, точніше за пальці тягнув? Все, немає натхнення дивитися. Піду прогуляюсь.
-Ходімо, малий!
-Гав! - помахав жваво хвостиком Озі.
-Ой, я ж не одягнулася, доведеться  зачекати, малюче.
Доки зібралася, вже була шоста година.
-Щось я довго. А ти готовий? 
Він помахав хвостом та висунув язик.
-Тоді ходімо.
Прогулянка майже у пітьмі була чудова. Я вже могла трохи бігати. Тому не замерзла.  Прогулянка вдалася на ура. Озі був радий, як і я.
Ми вдома. Вже майже восьма. Я прийняла душ. Поснідала овочевим салатом з картопляним пюре. Подякувала. Одягнула спортивні сірі штанці та світло-фіолетову туніку. Заплела ґульку. Макіяж я нашону вкрай рідко. Мені не йде, принаймні я такої думки. Це не моє. Та я не кажу, що з тими, що це роблять кожного дня щось не так, ми ж різні. Мій натуральний образ мало кого приваблює, та мені зовсім байдуже. Озі подобається, це головне. Тай батьки нічого такого не кажуть. Отже все в нормі.
-Бувайте, хорошого вам дня, відпочиньте! - мовила я коли виходила в дорогу.
-Бувай, тобі також, доню! - вигукнули мої любі батьки.
Я прийшла. Не запізнилась. Просиділа всі уроки без цікавих розмов, отримала хороші оцінки. Надто буденно.
Миколи сьогодні не було. Це я почула, коли проходила повз його однокласників. Прийшла додому. Зустрів мене милий Озі. Погодувала його. Помітила записку на столі з текстом - "Доню, ми з мамою на романтичному вечорі на двох, повернемося пізно, бажаємо тобі добре провести час, вечеря на плиті, любимо тебе, мила!"
-Я така рада за них! Як гадаєш, колись і я матиму такого люблячого чоловіка, як мій татко? 
-Гав!
-Та ти не так зрозумів. Тато мене звісно любить, мені іншого такого не потрібно. А ось відчувати таку турботу, як мама від тата, після стількох років разом. В його погляді й досі вогникт оорять, коли він на неї дивиться. Це так класно. Люблю їх! Чудового їм часопроведення. Мій батечко ще той романтик. Матусі з ним повезло. Та й таткові з нею також. Вона найкраща, ліпша з усіх жінок! 
Озі покрутився навколо мене. Це заставило мене усміхатися. 
Повечеряла я зеленим борщем. 
Нарешті увійшла до кімнати та бабахнулася у свій барліг. Вийшло так, що я заснула. Прокинулася о восьмій вечора. Було важке питання, переодягатися одразу в теплу піжаму і перед тим прийнчти ванну, чи в домашній одяг, але ванна чекатиме, доки я повчу уроки. Перший варіант розтрощив другий. Одинадцята година. Уроки нарешті готові. Батьків ще немає. Спати не дуже хочеться. Вирішила заглянути в телефон. А то щось про нього зовсім забула. 
-Ого, Озі поглянь! Тринадцять повідомлень від Миколи. Йой, це ж я про нього зовсім забула. Треба глянути що там.

Микола : 
7:30 - Вибач, не склалося.
Виникли деякі обставини.
Іншим разом подивимося.
8:30 - Мене сьогодні не буде, завтра теж. 
Не сумуй.
І це я не тільки про ліцей.
Можеш відпочивати.
ПОКИ ЩО.
22:30 - Сильно скучила?
Я відпочиваю.
Ти як? Чим займаєшся?
Може зідзвонимся?
Щоб ти не померла там без мене.

-Капець він себе любить. Хочу собі таку самооцінку. Ти де, малий? Ой, в мене на ногах. Я й не помітила. Тобі зручно? Вхевех. Треба відписати щось.
Катерина : 
23:10 - Доброго вечора.
Відпочивай.
Ще жива якось. До завтра дотягну, може.
Микола : 
Я подзвоню, окей? 
Катерина : 
Ні.
Микола : 
Чому?
Катерина : 
Бо так.
Микола : 
Немає причини. Я дзвоню.
Катерина : 
Гей!

Вхідний Дзвінок від Микола.
-Тицьніть на зелений кружечок, за вами сумують. - оператор. хах. мотиватор, бляха.
Вибила.
Повторно.
Підняла виклик.
-Бляха, ти чому дзвониш серед ночі?
-Ти чого? Все ж окей. Та й фактично, ще вечір.
-У тебе так. А в мені ні.
-Що не так?
-Нічого.
-Що робиш?
-Голосом твоїм живлюся. Чим іще мені зайнятися?
-Живися. А я в лікарні. Класно правда? На укроки не треба йти.
-Що сталось? Ти чого там?
-Та так, скоро все окей буде.
-Ну, видужуй там.
-Еге, буду.
-Я можу завтра після занять тебе навідати.
-Це питання, чи тлумачення? Вхехехпххзх.
-Незнаю. Най буде питання.
-Добре, я не проти. Зараз кину адресу.
-Тобі спати не пора ще?
-За правилами, я б мав спати. Лежав без телефону, намагався заснути, не виходило. Тут ти написала. Тому ось. Зробив тебе спільницею, вхехехех.
-Вхахвх, що вже поробити.
-Нічого.
-Напевне. Та вже пізно, пора спати. 
-Не хочу.
-А Я хочу, сьогодні стомилась чомусь, тому все. Доброї ночі!
-Ну ні! 
-Так, друже, так!
-Фактично, я твій хлопець.
-То тільки фактично. А так ні. Друже.
-Хазах, гадазд, добраніч. До завтра.
-Бувай.
-А де до завтра?
-Немає.
-Шукай.
-Та окей, знайшла, до завтра.
-Так краще.
-Все, бувай, порушнику.
-Бувай, спільнице.
-Вхахзех.
-Хахкмххех.
Я закінчила дзвінок.
-Добраніч, Озі. 
Я цьомнула його в носик, а він лизнув мій. Мило. Мій любчик. Ось хто мені потрібен.

Ми з Озі вирубились. Так і недочекавшись моїх батьків.