2

Подих 2.

Я прокинулася від того, що Озі з гаркотом шматував мою улюблену кофтинку. Озі - це мій песик. Це не великий пухнастий хлопчик, якого я обожнюю. Звісно, окрім подібних ситуацій. Ну навіщо йому саме ця кофтинка.
-Озі! Віддай! - встаючи крикнула я.
Що він проігнорував, чи навіть навпаки, взявши її із собою побіг на перший поверх.
Я звісно ж за ним.
І тут мене взяв шок.
-Що тут відбувається!? - крикнула я в білій піжамі з якимись чорними песиками , з розпатланим волоссям, заспана.
-Доброго ранку, Катрусе! - мовили мама з татом в один голос.
-Доброго. 
За столом біля мами й тата сидів Микола та невинно пив чай заїдаючи МОЇМ печивом.
-Доброго ранку, Катрусе! - з єхидною посмішкою сказав той біловолосий.
-І тобі. Що ти тут забув?
-Та так, проходив повз та випадково забіг до своєї дівчини.
-Не зрозуміла. До кого ти забіг?
-До тебе, люба!
-Так-так-так, дуже смішно. А тепер нормально поясни, яким вітром?
-Нам треба поговорити.
-Нам? Нам немає про що говорити.
-Пані Олю, пане Ростиславе, дозволите нам поговорити з вашою донечкою на одинці?
-А як же, синку! - радісно скрикнула мама.
-Якого ти його так назвала, мамо!?
-Йди вже, доню, а то зачекається. - з мізерною насмішкою сказав мій тато.
-Та ну вас! Озі, віддай!
Той почав тікати, а я за ним. Ми добігли моєї кімнати і там він НАРЕШТІ віддав мою кофтинку.
-І як це називається? Зрадник малий!
-Ти чого з собаю сваришся, наче стара бабця? - хіхікнув небажаний гість.
-Тебе це не стосується. 
-Еге-ж. Слухай, маю до тебе пропозицію.
-Сподіваюсь, руки та серця, щоб я могла відмовитись.
-Не у цьому житті, не моя і не леді. - єхидно мовив він.
-Шкода, а мені так хотілося тобі відмовити в такій пропозиції. Ну що ж озвучуй ту з якою прийшов.
-Ти ба, зацікавив, навіть.
-Швидше, в мене на сьогодні багато планів і я не збираюсь псувати їх через тебе.
-Звісно. Так ось, пропоную тобі стати моєю дівчиною.
-ХАЗАХАХ, що за жарти?
-Але я не жартую.
-Тобто, ти серйозно?
-Ну як сказати.
-Скажи все як є, бо я не зрозуміла суті.
-Ти мені не подобаєшся.
-Я і так це знаю, поясни нарешті, чому тебе приперло до моєї кімнати.
-Ми з одним типом поспорили, що я тебе охомутаю, але я не зочу робитт тобі боляче, тому вирішив укласти з тобою вигідну нам обом угоду.
-Так ось у чому справа. Я погоджуватися не збираюсь, але мені цікаво, чим це мені було б вигідно?
-Маєш здогадки?
-Уявлення не маю, що хорошого у тому, щоб зустрічатися з тобою.
-Хахах, ну окей, тоді спробую якось пояснити.
-Спробуй. - посміхнулася я.
-Ну дивись я ж не бідний..
-Я теж не безхатько.
-Ми ходитимемо разом розважатись, можеш навіть когось із друзів з нами брати.
-За твої кошти, чи що?
-Ага.
-До речі, я не маю друзів.
-Ясно, чекай, а Харитя?
-Вона схожа на подругу?
-Коротше, мені байдуже, то що, ти погоджуєшся?
-Якщо я порушу?
-То..
-То що?
-То нічого, може щось придумаю, але будь ласка, погоджуйся.
-Я маю декілька умов.
-Які ж?
-На одинці поводимося, наче друзі і ти намагаєшся мене не дратувати.
-Окей.
-А на людях як?
-Ми повинні під час зустрічей обійматися та час-від-часу цілуватися. Ну словом, прикидатися парою.
-Я не хочу з тобою цілуватися.
-В мене теж не має жаги до поцілунків з тобою. В щічку вистачить.
-Бляха. Я так не можу. 
Озі вискочив на мене. Добре, що я сиділа на ліжку.
-І що йому казати, Озі?
Той в свою чергу подивився на мене жалібними очима. Ми потерлися носами.
-Ну окей, дамо йому шанс. - з усмішкою мовила я, дивлячись вже на хлопця.
-Хахах, ти тільки не думай, що в тебе буде шанс.
-Ти чого, я ж жартую.
-А я ні.
-То що, відколи починається відлік?
-Від завтра.
-Зрозуміло, тоді шуруй додому і перед тим, як приходити маєш мене повідомляти.
-Без проблем. Піду з "батьками" попрощаюсь, люба. 
-Бачу, вже практикуєшся, та не думаю, що моїм батькам, знати це було обов'язково.
-Хто зна. То що, навіть не проведеш?
-А ти хочеш?
-А як же, мила.