Подих

1

Подих 1.

Ми збиралися погуляти з Харитею. Я вже зачекалась. І тут бачу з'являється вона. Із милою усмішкою на обличчі.
  Ця цікава звичка, певне тільки нас переслідує. Ще за двісті метрів вичавлювати реально щиру усмішку. 
Нарешті, вона підійшла. Та позаду неї виднілося три хлопці, які здавалося прийшли з нею. Я здаля їх не впізнала, але потім зрозуміла, що це ті набридливі десятикласники, які не дають їй проходу: Митько, Вітько та Микола. Я глибоко вдихнувши відтягнула її на секунку.
-Чому ти не сказала, що вони будуть?
- Бо ти б не пішла.
-Було б добре.
-Кому добре?
Я проігнорувала її питання.
-Ти їх запросила?
-Вони самі напросились, та я не відмовила.
-Харитю, Харитю.
-Ну що?
-Ну що-ну що? Пішли вже!
-Ура! - тихо пискнула вона усміхнувшись.
Ми підійшли до них.
-Я на секунду. - Харитя кудить побігла, нічогг не пояснивши.
-То що, на скільки я зрозумів, ти ще не втекла, тому складеш нам компанію? - мовив Микола.
-Якщо я вам так заважаю, то піду. - буркнула я.
Я розвернулася і справді мала йти.
-Катрусе, чекай!
-Хахах, Митько, жартуєш? Та мені не смішно.
-Яка ж ти в нас норовлива. - не голосно крикнув Вітько, коли я була за двадцять метрів від них.
-А це смішно.- повернула я свій посміхнений писок, відразу ж розвернувши його, як був.
Харитя через секунду вигукнула щось, але я не почула, тому просто розвернулась. Вона вже висіла на шиї у Миколи. Ну й що, най далі там висне, п я йду додому пити чай. Що може бути краще? 
"Ой, забула, як я могла"- згадавши це вже біля дому, подумала я. Я ж хотіла купити мандаринів! От ґава-роззява. Не довго думаючи я увійшла в будинок, зрозумівши, що мені геть ліньки десь пертися. До того ж вже була четверта. Зараз буде темніти. Ну так, таке моє виправдання лінощам. 
Відчинивши двері, я збагнула, що знову вдома одна.Моя матінка працює лікаркою, а тато поліцейським. Ще в мене є старша сестра. Вона зараз навчається на архітектора. Закінчила дев'ять класів, а не одинадцять, тому вже другий курс. У нас були близькі стосунки. Навіть дуже. Доки вона не закохалася по-вуха в одного бовдура. Ну як бовдура, в нашого спільного знайомого. Та це не важливо. Сенс в тому, що він поїхав до Польщі, не зважаючи, ні на мої почуття, ні, тим більше, на Євині. Ми дві дурепи, які зіпсували такі теплі сестринські стосунки якимсь йолопом. І дві гонорові, які довго не підуть першими миритися. Ну звісно, якщо нічого не потрібно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше