Розділ 1

Побачивши на стіні реалістично намальованого дракона, одразу подумала… Сизиранія — королівство-ворог драконів. Це словосполучення є візитною карткою моєї домівки. Хоча, за іронією, більшість мешканців навіть не знають, чому склалася така константа. Територіальне розташування, наче навмисно, відокремило нас від інших королівств, зробивши аборигенами. Одна вузька смужка Сизиранії, звісно, з’єднується з лісосмугою, та… навіть чорна пліснява у такі хащі не заходила. Що не може не тішити. Та, чесно скажу, я жодного разу не бачила нічого магічного, надприродного чи таємничого. Моє життя рутинне, повсякденне, спокійне, мирне й навіть нудне.

Кожен день схожий на попередній: встаю о тій же годині, вмиваюся, снідаю та йду до бібліотеки робити статистичні записи й дбати про старовинні безцінні книги.

Усі мої рідні твердять в унісон, що я щасливиця, адже працювати в «Бібліотеці Богів», у святині, куди допускаються тільки обрані… Це неабияка вдача, везіння, щастя. І так, я погоджуюся, але мені все одно щось не так. Я тут уже десять років. Десять довгих років!

— Авреліє, ти перемістила томи епохи Ерахонтів на західний бік бібліотеки?

Мало не підскочила від строгого голосу Премудрого і несподіванки…

— Саме збиралася це зробити.

Кляті томи епохи Ерахонтів. І чому вони такі важкі? Мало не кожного дня себе питаю. Ні, двічі на день: спочатку зранку, коли несу книги на стелажі в західну частину бібліотеки, і ввечері, коли повертаю їх назад на східні стелажі. Та скаржуся я мовчки, жодного разу так і не виразившись словами.

Я підійшла до стелажа з масивними важкими книгами й, надзвичайно обережно, по одній почала переносити їх на протилежний бік величезної бібліотеки. А Премудрий, не зводячи з мене очей, стежив за кожним кроком. Зробивши таких 56 кругів, я добряче втомилася. І, задихавшись, підійшла до резервуару з водою й зачерпнула глечиком прохолодної рідини.

Відпочивши десять хвилин і допивши воду, я повернулася до кам’яного столу, що висічений із суцільного каменю й відполірований так, що по ньому можна було кататися. Взяла сувій і почала проходитися стелажами із книгами, уважно стежачи за змінами.

Хоча, які можуть бути зміни? Книги лежать на своїх місцях сотні, а деякі — тисячу років. І що з ними може бути? Які зміни?

Так, я вчила, що може бути, чи «наче» колись було… Що на книгах з’являлися знаки, які складалися у послання, у передбачення. Та за мої десять років перебування тут у якості доглядачки, жодного разу не бачила нічого: ні знаку, ні світла, ні мерехтіння. Зовсім нічого!

Доглядачкою книг я є уже 10 років. Та було ще навчання, яке тривало 3 роки. Але під час навчання сюди я не заходила, це було категорично заборонено. Як потрапила я на навчання у Королівську Академію? Це довга й окрема історія.

Була друга половина дня. Я уже пересунула на 30 градусів томи про походження королівств, протерла спеціальним розчином книги із шкіри дракона, які є одними з найцінніших у бібліотеці. Як почула чоловічий голос:

— Місіс, мені потрібен ось цей список книг:

• “Аркани Природи”

• “Шепіт Вітру: Заклинання Повітря”

• “Вогненні Мантри: Таємниці Полум’я”

• “Хвилі Душі: Магія Води”

• “Земельні Закони: Таємниці Глибин Землі”

• “Етеріальний Лабіринт: Подорож у Світло”

• “Стрімка Річка Часу: Секрети Четвертого Елементу”

• “Магія П’ятого Сонця: Взаємодія із Сонячною Енергією”

• “Імпульси Космосу: Закони Електромагнітного Поля”

• “Темрява та Світло: Гармонія Елементів”.

Я здивовано повернулася й, наче зачарована, дивилася на молодого красивого чоловіка, якого одразу впізнала. І обличчя моє почервоніло, як гранат, мабуть, бо точно не знала, як виглядаю, та почувала себе жахливо. Як школярка, якій зробила вчителька зауваження на очах усього класу.

— У вас є дозвіл? — запитала я, так наче могло бути інакше. Сюди ж би його без дозволу ніхто не пропустив. Але мені в голову нічого розумнішого не прийшло…

Якщо треба ще якісь уточнення чи виправлення, дайте знати!

Цікаво, він мене впізнав? Якщо так, то не поспішає це повідомляти.

Мені катастрофічно почало не вистачати повітря. Дихання стало таким, ніби я щойно кілька кілометрів пробігла. І кляте хвилювання, що викликали спогади, накривало мене хвилями, не жаліючи.

— А ви як думаєте? — він не дивився на мене й кинув лише один байдужий погляд. Решту часу розглядав бібліотеку з неабиякою цікавістю.

Отже, не впізнав. Він не впізнав мене. Чи забув? Просто не згадав. У мені була ціла гама емоцій, і єдине бажання — втекти! Подалі, далеко, на край світу, тільки не відчувати того, що зараз творилося всередині мене.

— Я маю записати вас у книзі відвідувачів і, звісно, зазначити книги, які ви взяли, — мій голос був не мій, такий чужий і знервований. Це наче не я говорила, а інша дівчина замість мене.

Від цього я ще більше захвилювалася й засоромилась. Він, мабуть, точно бачить, як я зніяковіла.

— Я ще нічого не взяв.

Чоловік досі розглядав бібліотеку, а дивитися таки було на що.

Бібліотека Богів складалася із секцій, що мали різні рівні доступу. Та ця інформація не розголошувалася навіть працівникам, таким як я. Тобто, я не знала, який рівень доступу у мене: чи перший, чи останній. Я бачила лише цю секцію бібліотеки.

Світло потрапляло у залу за неймовірно точними розрахунками, які, певно, складав геній своєї справи. Воно філігранно, чітко до хвилини освітлювало тільки ті стелажі з книгами й тільки у той часовий термін, що дозволений, щоб не зашкодити рукописам. А кольорова гама бібліотеки була пісочна, сонячна, тепла, і асоціювалася в мене з дитинством.

Книг було багато — різного часу, ваги, палітурки й матеріалу. Як і різновидів тем, які були розсортовані, щоб легше віднайти потрібне. Підлога була викладена мармуровими плитами чотирикутної форми, що повторювали візерунок пісочних дюн.