Глава 4

Віктор

Декілька годин до Нового Року

Нарешті настає вирішальний день. Страшенно нервую, боюся, що щось може піти не так. Підготовка проходить повним ходом й мене все влаштовує.

Вчора дивився на виконану роботу та залишився в захваті. Якби не знав, що зорепад підлаштували, то вирішив, що це відбувається насправді. Дуже гарне та яскраве видовище.

Камінчики посилюють ефект. Ніби-то зірки справді падають під ноги. Їх обробили якоюсь рідиною, забув назву, котра додає блакитного сяйва.

Галявина мене також порадувала. Вона має рівну круглу форму, а дерева навколо, високо підіймаються в гору. Своїми пишними гілками захищають місце від чужих поглядів. Якби я проходив повз, то не помітив її. Чудове місце для усамітнення.

Завдяки струнким верхівкам дерев відкривається погляд на небо. Було б круто, якби вони надавали форму серця. Тоді б можна впевнено сказати, що це місце для закоханих. Хоча й без цього воно особливе. Якщо моє бажання здійсниться, то для мене воно таким стане.

— Не нервуй так, скоро посивієш, — підбадьорює мене виконавець.

— Стараюся.

— Ти зробив гідний сюрприз. Вона оцінить.

— Дякую. Сподіваюсь на це, — пригадую, що попередні сюрпризи викликали в неї купу емоцій радості, захоплення та здивування. Надіюся, що цей не менш сподобається.

— Вже скоро дізнаєшся. Поїхали вже, тобі потрібно підготуватися, а мені до сім’ї, — легенько підштовхує мене в бік машини.

В повній тиші повертаємося назад. Вітрини магазинів сяють вогнями. Білборди сповіщають про скоре завершення року та настання нового. Годинники ведуть зворотній відлік. Декілька годин й місто накриє салютами, криками й Новорічними піснями. Атмосфера всіх заражає метушнею та підготовкою.

Люблю це свято. Завжди святкую його в затишній сімейній атмосфері, з батьками та сестрою. Цього ж року все інакше. Час зробити крок на зустріч власному щастю та створити свою сім’ю.

— З наступаючим Новим Роком, — усміхається чоловік, прощаючись зі мною біля готелю.

— І вас. Дякую за вашу чудову роботу, — виходжу з машини та прямую в середину.

Довгі збори та очікування вечора втомлюють. Ледь не забуваю надіслати координати галявини Юлі. Її задача привести Ларису та тихенько відійти в бік.

Привабить дівчину саме в це місце легка музика. Обрав весняну капель. Вирішив, що вона додає чарівності тій місцині. Мелодія відлунням пронесеться лісом і я впевнений, що Лариса зверне увагу на ту галявину.

Сподіваюся, що так воно й буде. Добре вивчив її характер і був впевнений, що Лариса не пройде повз місця, котре приховує якусь таємницю.

За пів години до бою курантів чекаю на неї, ховаюся за одним з дерев. Вона має скоро прийти сюди і о дванадцятій годині почнеться вистава. Навіть не уявляю, як пояснила цю подорож Юля, але дівчина впоралася. Лариса погодилася за годину до Нового Року поїхати до гір.

Приходить повідомлення, що вони неподалік. Натискаю на потрібну кнопку. Тепер моя черга втілювати задумане. Ледь не напам’ять вивчив потрібну комбінацію.

Лунає мелодія. З завмиранням серця чекаю на появу коханої. Хвилини зупиняються, перетворюються на години. Дивлюся вперед та нарешті помічаю свою красуню.

Мов та снігуронька, в білій шубці та рукавичках, доходить до потрібного місця. Зупиняється, озирається. Шукає подругу. Не поспішає зайти на галявину. Дідько! Невже зараз повернеться назад?

Стискаю пульт у руці, ледь не роздавлюю його.

— Проходь, не бійся, — шепочу. Лариса здається почула, адже зайшла в середину. Не шукає мене. Добре.

Рожеві щічки палають. Сьогодні тиха зимова погода, але морозець таки розгулявся. Дівчина роздивляється навколо. По очах бачу, що їй сподобалася галявина.

Задивляюся, ледь не забувши натиснути ще одну кнопку. Вчасно оговтаюся й полотно в горі починає транслювати зоряну ковдру. Добре знаю, що вона обов’язково подивиться на небо. Мрійниця дуже любить споглядати на нього. Ніяка погода не заважає їй насолоджуватися цією красою.

Пам’ятаю, як вона неодноразово казала:

— Небо таке безмежне та неймовірно прекрасне в будь-яку погоду. Є в ньому щось дивовижне та нерозпізнане.

Нарешті підіймає голову та зацікавлено вивчає блакить. Очі блищать від щастя та захоплення.

Натискаю ще одну кнопку та готуюся до виходу.

Зорі починають падати. Одна за одною, утворюючи вогняний хвіст. Добре виконавець змонтував відео. Не відрізнити від справжнього. Кількість зірок збільшується й сотня летить до низу.

Дивлюся на реакцію Лариси. На мить дівчина заплющує очі та затамовує подих. Бачу, як вона напружилася всім тілом, тільки от щаслива міміка на обличчі незмінна. Вона радіє і це чудово. Захоплююся її реакцією. Лариса випромінює щастя та заражає все навколо, ділиться ним з усіма.

Час натискати останню кнопку. Камінчики починають поступово падати на землю. Вона роздивляється їх, усміхається і щось шепоче.

Щоб не налякати дівчину роблю повільний крок вперед. Сніг рипить під ногами й видає мою присутність. Саме в цей момент вона нахиляється й бере один кристалик до рук.