Глава 3

Віктор

Підготовка сюрпризу

Цілу ніч чекаю ранку. Не можу заснути. Дуже нервую. Таке враження, що повинен отримати нагороду за свої старання. Хоча... Нагороду я таки хочу отримати — її поцілунок.

Сьогодні зустріч з виконавцем мого задуму. Вірю у кваліфікацію цього чоловіка і впевнений, що все буде на вищому рівні.

Блискавично збираюся. Згадую свій улюблений фільм “Маска”, коли головний герой вихором проноситься кімнатою. Зараз я чимось на нього схожий. Метушуся й хочу швидше потрапити в агенцію.

Ледь не біжу до виходу. Таксі вже чекає біля входу. Мовчазний водій везе мене за вказаною адресою.

— Не чекав на вас так рано, — усміхається чоловік побачивши мене в холі.

— Мені не терпиться дізнатися, що ви надумали. Немає часу чекати.

— Знаєш, чоловіки, котрі робили пропозицію руки та серця з нашою допомогою, не так нервували, як ти. Це звичайний сюрприз, все буде добре.

— Ви не розумієте! — ледь стримую крик. — Я хочу, щоб все пройшло ідеально. Дівчина має відчути казкову незабутню мить...

— Моя команда все зробить ідеально, не хвилюйтеся так, — усміхається чоловік та відкриває двері свого кабінету, запрошує пройти в середину.

Або мені здається, або він з мене знущається! Навмисно не квапиться. Дивлюся на те, як чоловік декілька разів поправляє пальто, перед тим, як повісити, і ледь не закипаю від злості. Так і хочеться забрати з його рук одяг та розірвати навпіл!

О, тепер ще каву вирішує зробити. І це його дратівливе питання: “каву будете?”, бісить! Погоджуюся, щоб проявити повагу. Хоча, яка там кава! Мені потрібно дізнатися про план створення сюрпризу й нічого іншого.

“Вітя, Віктор, — подумки заспокоюю себе. — Припини. Все буде добре. Лариса обов’язково оцінить.”

Не розумію, чому так нервую. До цього робив їй сюрпризи й все було значно спокійніше. Чому ж зараз так поводжуся?

— Отже, так, — нарешті чоловік припиняє метушню та сідає навпроти, протягує мені запашну каву. — Я знаю чудове місце, котре нам підійде для встановлення всіх необхідних установок. У підніжжі гір є галявина, з усіх боків оточена деревами. Саме там ми зробимо сюрприз. Закріпимо проектор та полотно на верхівках й виведемо картинку на екран.

— Хочете сказати, що воно буде схоже на реальне? — скептично ставлюся до його слів.

— Так. Ми транслюватимемо картинку неба саме в ту мить.

— Потрібен зорепад.

— І він там буде. Картинка змінюватиметься іншою, а для фантастичної реальності на неї падатимуть каміння, ніби, то зірки.

— Каміння? Ви жартуєте? — сумніваюся в його професіоналізмі.

— Ви не так зрозуміли, — усміхається чоловік. — Камінчики Сваровського стануть зірочками, котрі впадуть до її ніг.

— Ясно, — пробую уявити. — Треба буде перевірити, перед тим, як показувати їй.

— Звісно. Потім ви вийдете до дівчини та скажете...

— Я вже сам знайду потрібні слова, — перебиваю організатора. Не вистачало, щоб мені ще промову підбирали.

— Як скажете. Ось, приблизний прайс на послуги, — кладе переді мною листок з цифрами.

— Все підходить. Оплата після виконання, — бігло проходжуся  очима по цифрах.

— Завдаток потрібен на закупівлю камінчиків. Ви вже самі можете обрати їхню кількість.

— Давайте тоді я куплю потрібні камінці, а ви займайтеся якісною картинкою та перевіряйте апаратуру, щоб вона раптово не зламалася.

— Домовилися, — погоджується чоловік. Навряд чи він би вів себе так з іншим замовником. Так, як я приїхав зі столиці та ще й за проханням його знайомого, змушений терпляче співпрацювати зі мною. — Якщо ви плануєте перегляд цілісної картинки, тоді не затягуйте з покупкою камінців. Бажано впродовж двох днів купити.

— До завтра привезу. Новий Рік через п’ять днів.

— Не переживайте, за два дні ми все виконаємо. Сьогодні поїдуть хлопці, щоб підготувати дерева та галявину. День вам для перегляду і день для дівчини.

— Сподіваюсь, що все так просто, як ви розповідаєте, — видихаю. Тільки полегшення не настає. Досі напружений. Зможу заспокоїтися тільки тоді, коли побачу все на власні очі.

Обговорюємо деталі замовлення та йду шукати потрібні камінчики. Необхідно купити хоча б тисячу, щоб ефект був стовідсотковий.

Не думав, що буде так важко. Об’їжджаю безліч магазинів. Добре, що одна жіночка підказує де можна придбати потрібні мені камінчики.

До вечора їжджу містом, по всіх магазинах тканини та фурнітури для шиття. Скуповую ледь не всі прикраси, що потрапляють на очі. До кристалів також купляю скляні прикраси для кількості. Впевнений, що як падатимуть, то не зрозуміло буде, що саме. А навіть, якщо і здогадається, то я все це роблю, щоб розповісти.

Втомлений заходжу до номера та ледь не валюся з ніг на ліжко. Знаходжу в собі залишки сили для телефонного дзвінка. Забуваю про те, що і крихти в роті не було. Це зараз не так важливо.

— Ти зробила, що я просив?