Глава 2

Віктор

Тиждень до Нового Року

Настала ще одна зима. Весь цей час я намагався виконати всі бажання Мрійниці. Ліз зі шкіри геть, щоб тільки було схоже на правду. Дівчина нічого не говорила, а мені бракувало впевненості  запитати. Кортіло дізнатися, що вона відчуває і чи повірила в створені дива. Тільки от не міг прямо запитати, ще не час.

Все спланував завчасно й обрав новорічне свято для зізнання. Не дарма ж кажуть: з ким Новий Рік зустрінеш, з тим і проведеш. От тепер я перевірю дійсність цих слів. Зізнаюся їй та створю останню казку, поки що. Був готовий до того, що дівчині потрібні постійні враження й ладен дати це їй.

Зараз же зайнятий підготовкою до сюрпризу. Створю для неї казкову ніч. Це я придумав сам, адже щоденник закінчився й більше немає де взяти нові ідеї. Не знаю чи вийде в мене так же яскраво, як у дівчини та спробую. Сподіваюся, що вона оцінить мої старання.

Хочу влаштувати зорепад, та поки не придумав, як. Точно знаю, що зараз потрібна буде стороння допомога. Точніше, до цього мені також допомагали, але це були актори, спеціалісти зі спецефектів, костюмери. Зараз же в гру вступає її подруга, Юля. Доведеться розкрити всі свої карти та іншого виходу не маю.

Для розмови обрав кав’ярню неподалік роботи. Саме обідня перерва і дівчина постійно відвідує той заклад. Сьогодні Лариса не працює, тож зможу спокійно поговорити з її подругою.

Зайшов в заклад. Швидко знайшов дівчину та присів навпроти. Юля не очікувала на мою появу, тому не приховала свого здивування. Привітався й почав розмову.

Було не так складно посвятити її в свої справи. Думав буде не просто. Дівчина швидко все зрозуміла та не ставила зайвих запитань.

— Сподіваюсь ти допоможеш і нічого не розповіси Ларисі, — повідомивши про всі свої плани, запитую у дівчини. Її участь не велика в цій історії, але дуже важлива. Головне, щоб Юля запросила Ларису на Новорічні свята в Карпати й привела її в потрібне місце. Далі вже я сам.

— Ти смієшся? — дивується вона. — Як я можу завадити щастю подруги. Такий подарунок, це просто вау!

— Дякую, сподіваюся вона оцінить.

— Не сумніваюся. Я б розтанула тільки від салютів та красивих слів, — задумується дівчина.

— Не ображайся, але Лариса не ти й може прийняти все по-іншому.

— Розумію.

— Та я старатимуся.

— Як же пощастило Ларисі, — задумливо усміхається Юля. — Тепер я розумію чому ти не помічав жодної дівчини навколо. Неодноразово казала, що ти не байдужий до її персони.

— От чому Лариса не така, як всі. Інша обов’язково прийняла б твої слова до уваги та тільки не вона, — роблю ковток кави та згадую чарівну усмішку коханої. Мимоволі губи також розтягуються в задоволеній гримасі.

За цей час я зрозумів, що відчуваю до неї щось більше, ніж симпатію. Інколи дивився осторонь на її реакцію від моїх сюрпризів й все більше захоплювався. Миле обличчя спінювало білосніжною усмішкою і здається осяювало все навколо. Вона надихає мене на нові звершення, на прагнення відчувати  щастя від того, що вона радіє.

Невже це не кохання? Радіти, коли твоя половинка усміхається. Сумувати, коли вона плаче. Турбуватися, думати, хотіти бути поруч, прагнути захистити. Так, це саме воно(!) і я впевнений, що заслужив на взаємність. Вперто вірю, що Лариса моя половинка й цей шлях був пройдений мною не дарма. Заради спільного майбутнього, нашого майбутнього.

— Не переживай, все зроблю, як ти просиш, — на останок каже Юля та попрощавшись, виходить з кав’ярні.

Тепер все залишається за мною. Потрібно їхати в Карпати та починати підготовку. Добре, що мені дали контакти людей, котрі там допоможуть. Я можу розпланувати та зробити деталізацію, от тільки наблизити все до реальності не так то й легко без сторонньої допомоги.

Ввечері розпочав подорож до Українських гір. Обрав місто Трускавець. В ньому є все необхідне для гарного відпочинку, а головне гори. Саме там зроблю сюрприз Ларисі. У гірського підніжжя.

Щойно вийшов з потяга поїхав до агенції, котра займається підготовкою свят. З речей маю одну сумку, тож до готелю можна і потім їхати.

В агенції мене зустрічає веселий чоловік. Хоч і мав літ так п’ятдесят, але усмішка не сходить з обличчя. Запропонував каву, але я вирішую одразу переходити до справи. Хочу швидше з кимось поділитися своїми планами. Він уважно слухає мій словесний потік, не перебив жодного разу.

— Оце так роботу ти нам підкинув, — чеше потилицю чоловік навпроти. — Спробуємо щось зробити.

— Щось!? — обурююся я. — Мені не підходить така відповідь. Потрібно все зробити ідеально.

— Зрозумів вас. Давайте так, — потирає скроні чоловік. Певно, йому важко обробити стільки інформації так швидко. — До завтра все детально обдумаю та спланую й ми зустрінемося, щоб обговорити.

— Добре, — погоджуюся з його відповіддю. Не вистачало ще шукати іншого виконавця. Розумію, що часу не так вже й багато. Зробити переконливий зорепад не так то й легко. Прикро, що не можна замовити справжній. Позбивати зірки. Ахах...