Глава 1

Віктор

Майже рік тому

Лариса дивна дівчина, фантазерка. Вона живе мріями та вірою в дива. Неодноразово намагався позалицятися, от тільки вона не помічає мене. Спочатку думав, що в неї хтось є й вирішив не турбувати дівчину. Та все ж таки продовжував спостерігати осторонь, щоб дізнатися про неї більше.

І от настав день, котрий перевернув моє життя. Тепер кожного дня я тільки й живу тим, щоб втілити її мрії в реальність. Допомагає мені щоденник дівчини, котрий вона загубила в день закоханих біля клубу, де ми колективом святкували гарно виконану роботу.

На вулиці тихий, зимовий вечір. Сніг вкрив всю землю, але мій погляд зосереджений зовсім на іншому. Вона стоїть спиною та роздивляється сніжинки, котрі літають в повітрі. Не можу відірвати свого погляду від неї. Так мило усміхається й радіє, мов дитина. Не бачив очей та уявив, як вони сяють й блищать. Ця дівчина інакша. Трішки дивна, в дечому наївна та мрійлива. Ми так і називаємо її — Мрійниця.

Зустрівши дівчину вперше одразу зрозумів, що вона інакша. Тоді Лариса пройшла повз, не звернула на мене увагу, наспівуючи якусь мелодію. Покликав її, але відповіді не отримав.

От і зараз, вона стоїть, щось бурмотить собі під носа й не помічає нічого навколо себе.

— Ти всюди бачиш певну загадку, — усміхаюся.

— А як же без цього? — Лариса навіть не повертається. Захоплююся нею, адже вона не боїться показатися дивачкою й поводиться так, як їй хочеться.

— Як в твоїй голові виникають такі думки?

— Не знаю. Ти також вважаєш мене божевільною?

— Чому одразу божевільною? — зводжу я плечима. — Дивакуватою так, але це дуже мило.

— Дякую за відвертість.

Прикурюю, щоб трішки розслабитися й видихаю дим, утворюючи кільця. Виглядаю спокійним, зосередженим, от тільки в середині мене все бурлить. Як же хочу обійняти її, поцілувати та сказати, яка вона дурненька: за своїми мріями не помічає очевидного, справжнього, те що є насправді й багато людей прагнуть відчути його — кохання!

— Якого ти принца собі нафантазувала? — запитую у дівчини своїх мрій. — Певно, неймовірного красеня?

— Чому одразу красеня? — обурюється. — Він може бути звичайним. Головне, щоб розумів мене та дарував казку, — підіймає очі до неба, немов загадує бажання.

— Ти вважаєш, що звичайний хлопець може втілити твої фантазії у реальність?

— Можливо не всі, але ж можна спробувати, — загадково усміхається вона.

— Важко буде цьому хлопцю.

— От тому в мене його й немає, бо занадто високі вимоги з мого боку.

Ми сміємося.

Я ж, радію, бо тепер знаю, що хлопця в неї немає. Подумки потираю руки та розумію, що не так вже буде легко заслужити її кохання.  

Лариса збирається вже йти. Відмовляється від моєї пропозиції провести. А на що я сподіваюся? Цій дівчині все байдуже. В голові самі лише мрії.

До клубу під’їхало таксі. По радісному погляду дівчини зрозумів, що саме на нього вона чекала. Лариса помахала мені рукою та пішла до машини.

Щойно вона сідає в таксі помічаю на землі червоний записник. Пролітає думка повернутися до клубу та мене приваблює обкладинка. Беру до рук невеличкий зошит. Нічого дивного, але золотий надпис вказує на власника цього записника, точніше власницю. Він її, Лариси. Ховаю в кишеню та планую завтра віддати дівчині.

Повернувся до клубу. Дівчата весело щебечуть, намагаються привернути мою увагу. Без неї не так цікаво знаходитися в цьому закладі, тож прощаюся з усіма та їду додому.

Записник в кишені муляє, рука сама тягнеться до нього. Не можу втриматися й відкриваю першу сторінку.

— Щоденник? — дивуюся.

Хоча чому я дивуюся? Від Лариси можна очікувати все, що завгодно. І це не такий щоденник, як у звичайних дівчат. Моя дівчина, точніше, це ще не так, але планую обов’язково виправити, веде казкові записи. Цей записник Лариса перетворила в фантастичну книгу сповнену мрій, замальовок чарівних істот та подій, котрі вона нафантазувала.

— Казки б тобі писати, — бубоню собі під носа. Здається злюся, але не на неї. На те, що не можу втілити її фантазії в реальність.

— Що там читаєш? — підсувається до мене молодша сестра. Через плече дивиться на малюнок єдинорога.

— Нічого особливого, — ховаю зошита.

— Не думала, що ти... — вона певно вирішила, що то моя творчість і коли помічає ініціали дівчини, замовкає.

— Ти все правильно зрозуміла, — видихаю та відпиваю трішки бурбону.

— Я зовсім нічого не зрозуміла. Нащо тобі чужий записник?

— Йди краще спати.

Ксенія не відчіпляється. Купа запитань линуть з її рота. Від яких розболілася голова. Можливо я перебільшив дозу алкоголю тому розповідаю сестрі про своє таємне захоплення.

— Як же романтично! — сплескує руками дівчина. — Ти хочеш втілити її мрії в реальність, щоб вона покохала тебе?

Здається я такого не говорив? Чи говорив? Дідько, а це чудова ідея!

— Ксю, ти геній! — цілую в чоло сестру.

— Ну тебе, — вона завжди сердиться, коли я так роблю. Здається, це єдиний спосіб змусити її залишити мене в спокої. От і зараз, Ксенія йде з моєї кімнати та гучно грюкає дверима.