10. Припущення

   Минуло два тижні

   Олесі традиційно снився Макс: нічна прогулянка, його завелика куртка на її тендітних плечах, переплетені пальці рук і її голова ледь-ледь торкається його грудей. Повертатись звідти, де вони удвох, їй не хотілось зовсім, але метушня в невеличкій кімнаті гуртожитку все наростала і як дівчина не намагалась її ігнорувати — все марно.

   Перш ніж солодко потягтися, вона з усмішкою прогулялась поглядом розставленими підвіконням квітами. Приємний ранковий ритуал. Майже з кожної зустрічі приносила квіти, навіть довелося позбирати всі банки, перекваліфікувавши їх під вази. І глянувши на годинник, невдоволено скривилась.

   — Юль, ти чого так рано?

   — Майже не спала, — зізналась та й закінчивши пакувати рюкзак, всілась на застелене ліжко навпроти. — Чекаю восьмої й біжу в майстерню, там перша зміна, треба до показу встигнути переробити декор. Це ж міжрегіональний конкурс, з'їдуться звідусіль.

   Олеся скривилась ще дужче — забула. Раніше їй, мабуть, як і подрузі не спалося б, але думки вже були зайняті іншим, як і сни.

   — Юль, яке переробляти? Там все добре, вчора ж генеральна репетиція була. Не панікуй.

   — Я сніданок приготувала.

   Олеся підняла голову. Ці різкі зміни тем насторожували, як і дивна поведінка. А те, як подруга з підтиснутими вустами відсторонено перебирала пальцями поділ вишневої сукні, викликало ще більше питань.

   — Юль, що таке?

   — Олесе, — почала вона, видихнувши, — зараз не найкращий момент, але я вже декілька днів налаштовуюся на цю розмову.

   Олеся неохоче опустила ноги на підлогу, нахмурилась в очікуванні продовження — подруга рідко зверталась на ім'я.

   — Розмова про Макса, — продовжила Юля. — Ти впевнена, що він тобі підходить? Він старший і…

   — Так, старший, і що з того? — перебила Олеся. Її замріяний погляд знову метнувся вбік підвіконня. — А ще він розумний, адекватний, порядний, добрий, турботливий. До зустрічі з ним, я і не розуміла, наскільки комфортно і цікаво може бути з чоловіком...

   — Старшим за тебе на ціле десятиліття, — закінчила Юля.

   — Ну ти й сказонула, — Олеся підвелася, зав'язуючи пояс халата. — Мені байдуже на його вік і тобі це відомо.

   Вона застелила ліжко. В кімнаті панувала зловісна тиша, яку порушували лиш звуки з коридору. Олеся не витримала.

   — Юль, все ж було добре, ти раділа разом зі мною. Чому зараз проти? Що сталося?

   — Русявко, він не знайомить тебе ні з друзями, ні з родиною, про себе не розповідає. По суті ти ж нічого про нього не знаєш. Не знаєш де він живе, чим живе, з ким, як.

   — Ну, з родиною знайомити зарано.

   — Все одно це підозріло. Ви вже два тижні разом. Враження, що він ховає своє життя від тебе. А він же старший…

   — До чого ти ведеш? — не витримала Олеся.

   — А як одружений, — пролунало тихе припущення з тривогою в голосі. — Хіба в такому віці парубкують? Звісно, це місто і тут все інакше, але ж подумай, в нас таких вільних екземплярів вже до двадцяти п'яти не залишається — всіх виловлюють. Навіть недолугого Вітька й того прибрала до рук Люська. А це місто, вони тут розважаються, вдають вільних, щоб клеїти недосвідчених дівчат. Я чула такі історії й... ти їх чула.

   — Він не такий, — впевнено відповіла Олеся, чітко вимовляючи кожне слово й подруга здалася, сказавши, що тільки цього й хоче.

   День минав нестандартно. Все закрутилося в новому ритмі: останні штрихи підготовки, метушня, гості, які безперестанку прибували автобусами, гучні розмови, що перетворилися в суцільний гул. І великий надпис в актовій залі — Міжрегіональний конкурс "Феєрія краси", який додавав урочистості дійству.

   В Олесі було лише шість виходів серед них і одиничні, і в парі. Йдучи подіумом, вона старалася дивитись у віддалену стіну, не звертаючи уваги на суддів в першому ряду, які прискіпливо роздивлялися все, обговорювали й оцінювали, організатори фотографували. Під час останнього виходу її погляд ковзнув натовпом, зупинившись біля входу. Там стояв Макс з букетом. Її вуста ледь смикнулись, та обличчя залишалось незворушним. Опинившись за кулісами, поспішила переодягтися та рвонула через інший вихід в коридор. Він чекав її там, розвіявши абсолютно всі думки.

   — Пішли зі мною, — вхопила його за руку й пришвидшеним кроком повела на вулицю в затишну схованку під східцями.

   Втрапивши в чіпкі обійми, вона горнулась до нього й тяглась за поцілунком традиційно заплющивши очі. Потім вткнулась носом у квіти, нерозбірливо бурмочучи щось про те, що їх вже немає куди дівати. А він ніжно перебирав волосся не зводячи з неї очей.

   — Максе, — шепотіла дівчина, дивлячись з-під опущених вій, — ти говорив, що поїдеш з міста на три дні. Минуло тільки два.

   — Довелося поквапитись. Але я все одно ненадовго.

   І знову нічого конкретного. Слова Юлі згадались так чітко, що вона не стрималась.

   — Максе, 一 притулила долоні до його грудей, сміливо зиркнувши у вічі, 一 де ти живеш?

   一 На Чернова.

   — Де це?

   — Інша частина міста.

   一 Чому не показуєш?

   Його пальці помандрували підборіддям й зупинились. Пильно поглянув їй у вічі.

   — А ти хочеш до мене? — прозвучало з явним натяком.

   — Ні, — вона злякано витріщилася на чоловіка, не очікуючи подібного повороту. Ніяковість так і обпалила.

   Зверху почулись голоси й це трохи відвернуло Олесю від незручних думок, присилувавши до спокою.

   Максим пригорнув її до плеча, мовби хотів заховати від усіх і вона ловила вібрацію його дихання на скроні. Емоції захльостували ніжністю й трепетом, відганяючи всі сумніви.

   — Мені треба йти, — неохоче зітхнула вона, блимнувши примруженими очима. — Судді рахують бали й можливо знову доведеться йти на сцену.

   — І мені час, — пробурмотів Максим без особливого ентузіазму, розмикаючи обійми після прощального поцілунку.