7. Мавки або Від долі не втекти

   За північ дівчата вирішили, що час мандрувати додому. На винуватицю свята очікував останній сюрприз 一 велика хлопавка, яку Олеся підірвала над ними під синхронні вигуки “Вітаємо!” 

   Навколо закружляли малесенькі сувенірні купюри, падаючи на стіл та підлогу. Очі всіх, хто був у радіусі видимості, повернулись до них, дехто доєднався до вітань радісними вигуками.

   一 А тепер, можна й додому, 一 підсумувала Олеся з тріумфом. І впіймавши осудливий погляд адміністраторки з боку бару, поспішила додати: 一 Поки нас не витурили.

   一 Треба ж на пам'ять взяти! 一 спохватилась Юля, прибираючи долоні від вух та кинулась збирати зелені сувенірчики.

   Прихопивши верхній одяг, дівчата поспішили до виходу, залишаючи позаду запальний танцмайданчик, наймодніші треки, яскраві коктейлі та іскри загальної ейфорії. Довгий коридор, поглинав частину звуків і щедро осипав смарагдовим сяйвом, навіть підлога була такого ж кольору й зеленіла, виграючи переливами вмонтованих по периметру вогнів.

   Юля, яку подруги обійняли з обох боків, з подивом сфокусувалась на Олесі потім перевела погляд на Віту й пирснула від сміху:

   — Ми зараз як ці… мавки лісові.

   一 Джул, ну ти у своєму репертуарі! 一 звеселилась білявка. 一 А я то уявляю нас як мінімум богинями після цих всіх дегустаційних експериментів, чи хоча б… якимись там німфами.

   — Мавки, нам більше підходять, — захихотіла Олеся.

   — Значить.... Дорогу мавкам! — вигукнула Віта зачепивши плечем охоронця на виході, бо вони й не думали розмикати обійми. — І чого ж ці проходи такі вузькі? 一 безневинно похитала головою тріпочучи віями, заледве стримуючи сміх.

   Широкоплечий мовчки зміряв дівчат незадоволеним поглядом і продовжив вдавати статую.

   Втихомирившись, подруги насолоджувались нічною прохолодою, яка буквально огорнула блаженством, вгамовуючи запаморочення.

   — А та… "Маргарита" таки велика сила, не роззнайомилась з першого разу, — Юля перервала їхнє заглиблення в спокій, спровокувавши новий напад сміху.

   І вони продовжили продиратись крізь півтемряву, прямуючи до стоянки таксі.

   — Північ, а карети нема, 一 гмикнула Юля, пробігшись очима округою. 一 Де ці всі машини поділися? Вони ж десь тут були.

   — Розвозять таких, як ми. Вечір п'ятниці чи початок суботи, 一 зітхнула Олеся, зупиняючись. 一 Як діставатимемось дому, мавки?

   — Можу видзвонити Ярика, 一 запропонувала Віта. І піднесено продовжила: 一 Якщо пообіцяю розрахуватись…

   ー Стоп! ー Олеся перервала фантазії подруги, скривившись. 一 Давай без подробиць.

   ー Зачотне занудство, дівчулі. … Нічого не тямите. От моя Віолка майже психо-логи-ня і говорить, що чоловіки запрограмовані лише на одне. Здогадуєтесь?

   — Непогано так розійшлася, 一 закотила очі Олеся. 一 Лекція з психології від майбутньої перукарки опівночі під клубом. Супер.

   — Ага, запам'ятовуйте! Тачки, спортклуби, качалки, татушки 一 все, щоб дівчатка велися на них. Їм потрібно чисто переспати й це гірка правда, хочемо ми того чи ні. Вони ж вже на першому побаченні натяками й жартами побіжно промацують ґрунт, оцінюють реакцію і визначають чи варто взагалі продовжувати та витрачати час. В них працює тільки ця програма, кажу вам.

   Олеся нахмурилась, примушуючи пам'ять працювати на повну. Згадувала свій “свіжачок” з невдач, шукаючи в жестах і словах Максима якісь натяки на те, що озвучила подруга, але не знаходила. І зрештою вирішила залишити цю дивнувату справу на ранок, згадавши про нагальніші проблеми.

   一 Так, викликаємо таксі, 一 вирішила вона. 一 Тебе краще не показувати Ярику в такому стані 一 ще втече.

   一 О, він безстрашний. Але таксі краще.

   — В мене ж десь був номер, — заметушилась Олеся, риючись в сумочці й одразу вивудила візитку. 一 Набирай, 一 тицьнула блондинці, яка підсвічувала телефонним ліхтариком.

   В цей момент до них звернула автівка, розсікаючи темряву світлом блідо-блакитного відтінку й зупинилась неподалік. На боку красувався напис "Таксі-КЕЛЬТ".

   一 О-го! — вражено вирячилась Віта на візитку з аналогічним надписом.

   Дівчата навіть сприйняли це за знак згори, кинувшись до автомобіля, але таксист швидко розвіяв їхні сподівання:

   一 Я тут на виклику, 一 безпорадно розвів руками.

   一 Підкинути? 一 пролунало поруч.

   Олеся різко розвернулась на знайомий голос, майже наштовхнувшись на його власника, від чого все навколо попливло. І рятуючи ситуацію вона зробила глибокий вдих, стараючись взагалі не рухатись. Допомогло.

   一 Макс, 一 прошепотіла на видиху, ніби не вірячи очам і вухам.

   一 До гуртожитку? 一 запитав він, очікувально дивлячись на неї.

   一 Гуртожиток зачинено. Ми до Віти, вона місцева.

   — Застрибуйте, — Максим перервав розглядання й відчинив перед ними дверцята.

   — Повзи першою, — Юля штовхнула білявку в плече й направилась за нею.

   Те, як дівчата запаковувались в автомобіль, було ще тим видовищем, тому Олеся зачекала поки подруги вмостяться й спробувала сісти якомога жіночніше і їй вдалося. Навіть подумки себе похвалила.

   Дорогою дівчата не вмовкали, хихикали з будь-якого приводу й перешіптувались на підвищених тонах. Олеся ж вдавала, що їй так само весело, але не зводила очей з переднього сидіння, а точніше 一 зі спини Макса. Вона ніяк не могла розібратись в собі й час від часу ловила себе на таких думках, які досі й в голову не приходили чи приходили, але не в таких деталях. В результаті, вирішила, що безпечніше концентруватися на вогнях, які мелькали у вікні. Але таке причепливе вдивляння викликало запаморочення і вона кинула цю справу, стараючись вловити нитку розмови поруч.

   — Приїхали, — відзвітувався водій, зупиняючись.

   Повз очі пронеслося декілька кадрів, якими Олеся намагалась сфокусуватись і незчулась, як Максим вже відчиняв задні дверцята.

   — Затримайтесь, — шепнула подругам і поспішила вийти, стараючись втримати рівновагу на високих шпильках і наполовину занімілих ногах. Виходило не дуже, тому довелось притриматись за автівку.