6. Не копія

   Максим не відвідував подібні місця років десять. Для розваг вибирав інші заклади та компанії. Так було б і цього вечора, якби не вранішня зустріч. 

   Він пробував ігнорувати, розгрібаючи проблеми, які виникли за його відсутності. Дістався дому геть знесиленим й одразу відключився, але вона маренням увірвалась в сон змішавшись з минулим: стала на місце іншої й змінила все. Тому прокинувшись під вечір, вже знав куди піде, попри безліч різних “проти”.

   “Чому ж тягне до неї?” 一 запитував себе поглядаючи на віддалений столик, куди Олеся попрямувала з двома подругами. Схожість загальна і справа не могла бути лише в цьому.

   Дівчина як сонце: привітна, весела, життєрадісна, а він вже й забув, що це. А ще забув як це шукати зустрічі, бо все зазвичай було навпаки, або ставалось само собою й він не нарікав, адже цінував власний час і на першому місці незмінно стояла робота.

   Згадував себе в тому віці. Гормони на межі. Гулянки ледь не до ранку, мати в постійному гніві, бо не могла впоратись з проблемним сином. Непорозуміння, перші дорослі проблеми, провалений вступ до вишу, а замість цього сумнівні підробітки й десь в розпалі чергової сварки проскакує: "Закінчиш, як батько!" За цими словами наступила тиша. Щось зламалось і все стало ще гірше.

   І тоді, мов за останню ниточку, мати вчепилась за його прив'язаність до Кароліни, дівчини яка була всім. Струнка русоволоса красуня вирізнялася гострими лініями обличчя, великими, виразними очима, високим зростом й до неможливості ніжною усмішкою, яка зводила з розуму. Нагадувала дівчат з обкладинки тих журналів, які полюбляла читати. І мати побачила в ній порятунок, невтомно повторюючи: "Не мороч дівчині голову. Якщо любиш — бери заміж". Та яке могло бути одруження у вісімнадцять? Хотілось міцніше стояти на ногах. А потім осінній призов і армія змінила життя.

   Далі все за стандартними мотивами: дівчина не діждалась, вибрала безбідне існування з тим, хто опинився поруч. Ходили плітки, що їм довелося одружитися, а він не хотів вірити, та коли розшукав її, переконався на власні очі, прилипши поглядом до дівочого стану.

   一 Каро, тебе змусили? 一 вирвалось єдине безглузде питання, віддаючи крижаним спокоєм, хоч відповідь і так була очевидна.

   — Ні, це мій вибір, моє життя, 一 чітко видала вона та мовби ховаючись, затулилась руками обійнявши себе й плечем прихилилась до одвірка. Здавалось, ніби перед ним стояла незнайомка, він більше її не впізнавав 一 від тієї, для якої був ладен на все й сліду не залишилось. І мовби прочитавши ці думки, дівчина заявила: 一 Подорослішала й тобі рекомендую. І ти не в праві мене звинувачувати, бо якби була впевнена в якомусь майбутньому з тобою, все було б інакше. А з ним я впевнена, це найважливіше, бо він дасть все, — сказала, як відрізала. І додала без жалю: — Його батько подарував цю двушку. На таку нам з тобою довелося б заробляти все життя.

   Максим не сказав ні слова. Те, у що так вірив, виявилось підробкою, а її запевнення в коханні розчинились без сліду у світанковій млі біля того військкомату, де вони й прощалися. Він би тієї ж хвилини повернувся до колишнього сумнівного життя, але стан здоров'я матері зупиняв, викликаючи занепокоєння. Тоді ще не знав, наскільки все безнадійно.

   В неповні двадцять втратив усе, залишився на розбитому роздоріжжі з якого не бачив виходу. Отямитись допомогла сусідка тітка Таня, яка з дитинства прихильно ставилась до сина подруги. Обійняла втішаючи, коли повністю опустились руки й сказала:

   一 Падають хлопчики, а встають чоловіками. Ніколи не забувай цього, синку.

   І він не забув, звівся на ноги, бо коли немає чого втрачати, залишається безжально йти напролом не вибираючи засобів.

   "Оце понесло... — зупинив він себе, піднявши очі від опустілої склянки. 一 Вже й за кермо не сісти”. А взагалі ж не планував випивати, замовив лиш щоб не вирізнятися з цього збіговиська. Тепер ні про який автомобіль і мови не могло бути. Згадавши, чому прийшов, повернувся до столика веселої трійці. Дівчата продовжували невтомно тріщати, відкрито роздивляючись його.

   “Вісімнадцять”, 一 нагадав собі невідомо для чого, оскільки шлях вже визначив.

   Тим часом Олеся піднялась зі свого місця дивлячись на нього, ніби на відстані хотіла донести наміри й трохи невпевненим кроком направилась вперед. Координація злегка постраждала від випитих коктейлів, але вона дуже старалась, гордо здійнявши підборіддя. Граційно перебирала ногами на шпильках, на висоту яких Максим звернув увагу коли та злегка спіткнулась, зачепившись носаком туфлі, але вдала, що нічого не трапилось, або якщо й трапилося, то все саме так і задумувалось. Не йшла, а несла себе і цим вже викликала півусмішку.

   Попри першочерговий задум, він обсмикнув рукав, в останній момент ховаючи годинник і міняючи плани та зосередився на її лиці, яке змінила косметика, зробивши старшою на декілька років. Хоча мусив визнати: й розпущене волосся, й макіяж, й сукня 一 все неймовірно личило їй. Від тієї простенької говіркої дівчинки-студентки, яку підвозив вранці й сліду не залишилось. Як і від спогадів, з якими її асоціювала пам'ять.

   Тим часом Олеся зупинилась в кроці від нього. В її очах, обведених акуратними, навіть елегантними стрілками, явно читалось розгублення.

   — В мене завдання підійти до тебе, ー видала вона без редагування, вмить розгубивши всі заготовані дорогою слова.

   Нервово відкинула з обличчя русяве волосся й швидко додала:

   — Не те щоб я не хотіла…Просто це… і подруги. Йой, як все важко, — вона зітхнула з тихим стогоном, скривившись. І зчепивши пальці перед собою, метнула погляд в підлогу, пригадавши молодшу школу, коли забула віршик на новорічному святі й стояла, похнюплено втупившись в підлогу, та щосили стримувала сльози, бо думала, що переодягнений в Діда Мороза вчитель фізкультури з червонявим носом не вручить їй подарунок. Але зрештою все обійшлося й після того, подібних промахів більше не допускала.