5. Все змінюється

   — О, такий нічогенький, 一 винесла вердикт Віта, відстеживши погляд подруги. І замислено вела далі, відбиваючи ритм кінчиками пальців: 一 От і я так само шкірилась, дивлячись на свого Ярика після того, як нас познайомили. Дивилась і либилась, як ненормальна, але нічого не могла з цим вдіяти. Дівчинка пропала...

   Олеся глипнула на подругу примруженими очима. На обличчі застигло заперечення, але озвучити його не встигла — перебила дівчина з тацею затуливши огляд. І за лічені секунди перед ними опинились видовжені коктейльні келихи з соломинками, їхні обідки імітували тоненьку смужку інею та були прикрашені шматочками лимону. Красивий градієнтний синьо-блакитний колір манив своєю бездоганністю крізь тонке скло, а кубики льоду обіцяли освіжити та вгамувати будь-яку спрагу.

   — Ти його знаєш? 一 продовжила допит Юля, як тільки вони залишилися втрьох.

    Олеся підняла голову від напоїв, на вустах знову бриніла напівусмішка.

   一 Це таксист, який вранці не взяв з мене грошей, — видала, не вагаючись.

   Дівчата, мов за командою обернулись в бік бару, відкрито вивчаючи чоловіка, що сидів в напівоберті зі склянкою.

   — Не дивіться на нього, 一 прошипіла Олеся, але подруги, ніби й не чули. І простогнавши, вона зробила нову спробу з благанням в голосі: 一 Хоч по черзі це робіть.

   — Таксист... 一 протягла Юля, підпираючи підборіддя долонею. 一 Тільки, як на мене, застарий.

   一 Десь під тридцятку, але уваги вартий, 一 миттєво визначила Віта і притягнувши напій, приклала соломинку до вуст, задумливо мружачись поверх келиха. — Він… якийсь знайомий.

   Дівчата знову відкрито зирили в його напрямку: іменинниця 一 опираючись на стіл, а білявка 一 розслаблено відкинувшись на спинку стільця з келихом в руках.

   — Що ви робите?.. — проскиглила Олеся, ховаючи обличчя. 一 Ви ж не в зоопарку.

   — Якось він не дуже схожий на таксиста, 一 продовжила Віта, ігноруючи її слова.

   І Олеся нарешті наважилась обережно скосити очі в бік бару, з полегшенням відзначивши, що Максим вже відвернувся, втупившись в телефон. І в дечому подруга, дійсно, мала рацію, адже й на відстані було зрозуміло: він мав інакший вигляд, ніж вранці й гармонійно вписувався в атмосферу клубу.

   — Підійди до нього, 一 Віта нарешті відірвала очі від чоловіка за баром, вп'явшись поглядом в подругу.

   — З якого дива?

   — Розвага, виклик, здобуття досвіду 一 вибирай що завгодно. Врешті якщо він на відстані викликає в тебе таку усмішку, хіба потрібно ще щось.

   ー Спонтанні вчинки я люблю, але ж це...

   — Татушку робити вона не задумувалась, а як підійти до чоловіка — це щось неможливе.

   — Мені поки що не до цього. Та й соромно це якось.

   — Соромно їй! 一 закотила очі білявка. І продовжила наступ: 一 Одне питання: чому він тут?

   一 Поняття не маю.

   一 Справді? 一 Віта недовірливо вигнула брову. 一 Ти казала йому, де будеш?

   Олеся отетеріла, пригадуючи:

   一 Щось таке... Мимовільно вирвалось в ході розмови.

   一 Скажеш, збіг? Він тут явно заради тебе, 一 задоволено мовила Віта, пишаючись своїми здогадками. 一 Ось твоя сміливість, — вона підсунула келих. — Сміливість слабоалкогольна, тому до дна.

   — Русявко, а це ж може бути цікава пригода до твоєї колекції безумств, — втрутилась в розмову іменинниця, вийшовши зі свого мовчазного спостерігання і собі вхопила напій. 一 Бо щось ти притихла після історії з метеликом.

   Олеся випрямилась, згадавши 3D татуювання, яке прикрашало спину, красуючись у відкритій сукні. Це був спонтанний вчинок в день вісімнадцятиріччя. Метелик, який став символом і одночасно нагадуванням. Частина літа, сонця і дитячих мрій, в яких бачила себе ентомологом, а також нагадування про те, що все змінюється. Вибрала Сатурнію 一 метелика, крила якого прикрашають двадцятисантиметрові хвости й він втрачає їх після перших польотів, але її екземпляр не втратить ніколи. Чи шкодувала? Ні, але від батьків старанно приховувала, уникаючи непотрібних розмов.

   “Все змінюється” 一 нагадала собі, знову скосивши очі в бік бару. Максим продовжував сидіти в півоберті. Склянка одиноко стояла на стільниці перед ним.

   — Русявко, з тебе тост, 一 перервала мовчанку Юля.

   Олеся повернулась до подруг, збентежено згадавши, чому вони зібрались

   一 Давайте за те, що в нас нарешті повний комплект повнолітніх, 一 усміхнулась, відсалютувавши келихом.

   一 Ідеально, 一 засяяла іменинниця, повторивши за нею.

   Кисло-солодкий, злегка терпкий смак освіжав, надавав впевненості, розганяючи всі сумніви, що раз у раз атакували, руйнуючи бойове налаштування.

   — Не з'їсть він тебе, 一 підбадьорила Віта, помітивши вагання. 一 І ми наглядаємо.

   “Не з'їсть”, — повторила про себе Олеся, відставляючи келих та швидко встала з-за столу. Світ навколо злегка похитнувся, але швидко отямився. Хвилювання вирувало. 

   Глибоко вдихнувши, вона подивилась в сторону бару, зустрівшись очима з чоловіком, який, ніби відчув на собі її рішучий погляд, впіймав і не планував відпускати, явно очікуючи продовження.

   — Глянь, в нього на прицілі лиш ти, — радісно видала Віта, ледь не заплескавши в долоні. 一 Усміхайся, сонце.

   “А що? Життя занадто швидкоплинне”, 一 рішучістю витіснила сумніви й спокусливим, як їй здавалося, кроком від стегна рушила до нього. Ось і знадобились знання, які півтора року тренувала на гуртку. 

   一 Джул, от де я його могла бачити? 一 долетів обривок розмови подруг, та вона не звертала уваги, взявши курс.

   Очі сяяли, а думки повністю наздогнали дії. Тільки коли наблизилась, все пішло шкереберть.