Епілог

Епілог

Два роки по тому…

Цьогорічна зима виявилася напрочуд прохолодною та сніжною. Віяло і в день, і в ночі й вже до кінця грудня дороги замело так, що комунальники були змушені працювати понаднормово, аби так сяк підтримувати стабільність транспортних шляхів по всій країні. 

Когось така погода обурювала, когось змушувала сидіти дома, позбавляючи мінімального комфорту, а комусь — до прикладу Сашкові — принесла масу задоволення та можливість побавитись в сніжки. І разом з татком зліпити першого у своєму житті сніговика. 

Маленькі ручки, огорнуті шерстяною тканиною завзято збирали докупи сніг та ліпили з нього нового друга. За кілька хвилин пильної роботи, маленьке біле диво отримало не тільки голову та руки, а й очі, ніс та рот. А згодом, на прохання того ж Сашка, ще й шарф та шапку. Бо йому — сніговичку — також прохолодно. 

— Не втомилися, мої хлопці? — промовила Настя, вийшовши на веранду.

Вона щойно закінчила готувати обід й допоки не прокинулася малеча, вирішила подихати свіжим зимовим повітрям Карпат. 

— Анітрохи, — легка усмішка осяяла обличчя Михайла. Він підійшов до Насті та подав їй руку, аби вона ненароком не підковзнулася, спускаючись по дерев'яних східцях. 

— А ти Сашко? — малюк все ще крутився довкола сніговичка. 

— Ні, матусю,  з гордістю прощебетав Сашко, поправляючи шарф на сніговику, — Познайомся, це Макс, мій новий друг, — додав він.

— Який гарний! 

— Можна ми його візьмемо в будинок й пригостимо гарячим шоколадом? — Очі малого засяяли яскравим вогником надії, — Ну будь ласочка. Він буде себе гарно поводити. 

Михайло усміхнувся, а Настя, підійшовши близько-близько до сина, обійняла його та мовила:

— На жаль, котику, твій друг не любить спеку. Краще йому буде тут, серед засніжених ялиць. 

— А шоколад?

Наївні запитання Сашка викликали радість в Настиному серці. Бо якщо малюк вже від зараз турбується про своїх друзів, нехай навіть уявних, то виросте він чуйною та доброю людиною. А значить — їхні з Михайлом старання не були марними. 

— Я приготую шоколад для тебе, а для Макса — кружечку свіжої водички. 

— А… — Сашко відкрив рота, і туди залетіла сніжинка. Малюк кашлянув, а потім розсміявся, відчуваючи легке лоскотання від талого снігу на своєму язиці. 

— А тепер, хутчіше до хати, грітися, — промовив Михайло, підштовхуючи малого в напрямку будинку. 

Сашко кивнув та неохоче пошкандибав додому. 

Коли силует сина зник за міцними дверима, Михайло обійняв Настю та пригорнув до себе. Гаряча долоня лягла на її потилицю, а прохолодні вологі губи накрили її вуста. Смакували вони свій енний за сьогоднішній ранок поцілунок так само довго та пристрасно, як і при першій зустрічі серед цих засніжених ялин. Як і два роки тому, так і зараз, обоє були щасливі та задоволені, що зустрінуть Різдвяні свята разом, серед Карпат. 

— Замерзла? — Михайло притиснув кохану до себе, ще міцніше обійнявши її. І тіло, неначе стрілою, пронизав спазм задоволення. 

— Трішечки. 

Настя не могла налюбуватися на свого коханого й намагалася кожну вільну хвилину з ним використати по-максимуму. 

З того дня, як вони вирішили жити разом і в їхньому житті з'явився не тільки Сашко, а й маленька квітка Олеся — життя заграло новими фарбами. І часу на спільний відпочинок майже не залишилося. Турбота про дітей займала чи не весь Настин вільний час, тоді, як Михайло посилено працював над пошуком нового житла, б його двокімнатна квартира вже не могла вмістити в себе стількох людей. 

Новині про Настину вагітність сам Михайло сприйняв з радістю, завзяттям, як і сам батько Насті. Чого, на жаль, не можна було сказати про Карпину Станіславівну. Ця жінка не тільки перестала розмовляти з рідною донькою після її заручин з Яворським, а й навідріз відмовилася брати будь-яку участь в житті молодого сімейства та власної внучки.

 Іноді, Настя поривалася зателефонувати матері, попросити вибачення, але в останню мить, кидала слухавку. Бо перепрошувати за надумані образи — смішно. Тим паче, що матір власноруч позбавила її щастя на довгих п'ять років і своєї провини так і не визнала. Настя журилася з цього приводу, але змінити нічого не могла. 

— А Олеська все ще спить? — між поцілунками, запитав Михайло. 

— Так. Але не впевнена, що це триватиме довше, аніж зазвичай. 

— То може варто використати цих кілька хвилин спокою? — грайливі нотки в голосі коханого, змусили Настине тіло стрепенутися та запалати вогнем бажання. 

— А хто глядітиме Сашка? 

— Остап та Оксана, — лукава усмішка з'явилася на обличчі Михайла, обіцяючи щось дуже спокусливе та приємне. 

— Ти їм телефонував? 

— Вони самі напросилися в гості.

— Аж так? І Оксана погодилась? 

Історію про трагічне кохання Остапа Настя дізналася в один із затишних дружніх вечорів. Вдруге поспілкувавшись з Остапом, вона перейнялася співчуттям до чоловіка й змогла краще його пізнати. Він виявився доволі приємним співбесідником й хорошим другом. Зовсім не таким, яким вона його побачила вперше. І навіть своєрідний гумор Остапа, тепер, був до вподоби їй.